У 1986 році, коли Василеві Портяку було 34, він закінчив Вищі курси сценаристів Держкіно СРСР. І вже через чотири роки вийшов повнометражний фільм, знятий за його сценарієм. Картину було знято за мотивами творів, листів і щоденників Ольги Кобилянської – «Меланхолійний вальс». На сьогоднішній день в активі письменника близько десяти повнометражних стрічок, до яких він написав сценарії, а також ряд короткометражок, зафільмованих за його скриптами.
При цьому літературна творчість Портяка обмежується усього двома невеличкими збірками новел: «Крислачі» (1984) та «У снігах» (2006). «Одне можу сказати, що міг би вибрати одну чи другу новелу, що на неї не проміняв би ні десяток екранізованих сценаріїв, ні ще купу нереалізованих», – характеризує письменник власну літературну творчість.
І більшість новел, і майже всі відзняті сценарії письменника так чи інакше торкаються історії УПА. Ця тема надзвичайно близька митцеві. Адже його родичі воювали під знаменами повстанської армії.
«У моїй творчості не є домінантною повстанська боротьба як така. Мене завжди цікавлять окремі долі, які потрапили в таке горнило, іноді справді між молотом і ковадлом. Ці драми і трагедії мене цікавлять більше, і я про них намагаюся менше говорити, тому що вони у мені», – розповідає письменник.
Після «Меланхолійного вальсу» практично одночасно розгорталася робота і над ігровими фільмами «Вишневі ночі» (1992) та «Останній бункер» (1991), а також повнометражною документалкою «Чия правда, чия кривда?», до яких Портяк підготував скрипти.
Фільм «Вишневі ночі» став одним зі знакових не тільки для вітчизняного кінематографу перших років незалежності, але й для усіх ветеранів УПА. Адже це перша повнометражна ігрова стрічка на цю тему. Картина розповідає історію кохання лейтенанта НКВС та зв’язної УПА. Події розгортаються наприкінці Другої Світової. Тож перед головними героями стоїть непросте завдання зробити вибір між любов’ю та обов’язком. В основу її сюжету покладено повість Бориса Харчука.
У 1991 році вийшов ще один повнометражний фільм, знятий за сценарієм Портяка, «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали», котрий також присвячений упівській темі. Скрипт до стрічки письменник писав напару з Василем Герасим’юком.
В ті роки за сценаріями письменника було знято і дві півгодинні короткометражки «Пудель» (1991) та «Стріл» (1992).
90-ті та початок 2000-х років були надзвичайно важкими для вітчизняного кінематографа. Знайти кошти на фінансування зйомок було подвигом. Тож не дивно, що наступні три фільми, зняті за сценаріями Портяка, з’являлися з перервами у п’ять років. У 1995-му – «Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені», у 2000-му – «Нескорений», а в 2004-му – «Залізна сотня». Режисером усіх цих трьох стрічок виступив Олесь Янчук.
«Атентат…» відкриває перед глядачем післявоєнну боротьбу повстанської армії, а також обставини вбивства Степана Бандери. Сюжет «Нескореного» присвячено іншому лідеру УПА – Роману Шухевичу. Ну, а «Залізна сотня» розповідає про сотню постанців, які під керівництвом Михайла Дуди воювали як проти німців, так і проти радянської армії. Своєю хоробрістю вони заслужили славу непереможних бійців.
Остання на сьогодні ігрова повнометражна стрічка, знята за сценарієм Портяка – «Платон Ангел» (2010). Скрипт до фільму написано за мотивами п’єси Олексія Коломийця «Дикий Ангел». Стрічка розповідає про хранителя патріархальних цінностей Платона Ангела, котрий незважаючи ні на що намагається утримати своє сімейство в цілості. Його молодший син таємно одружується на молодій красивій дівчині, а середній – закручує роман із одруженою жінкою. Ну, а старший син підписує дозвіл на масову забудову території біля промзони. Все це батько сімейства розцінює, як злочини. І, зібравши всіх за одним столом, намагається владнати стосунки.
Серед сценаріїв Портяка, які так і не отримали свого екранного втілення, чекають свого часу: скрипт про битву під Крутами, сценарій за мотивами роману Івана Багряного «Людина, яка біжить над прірвою» тощо.
Будемо сподіватись, що колись кінематографісти звернуть увагу і на власні новели письменника, які можуть стати чудовою основою для альманаху короткометражок про УПА. Тільки б знайшовся режисер, що володіє своєю професією настільки ж майстерно, як Василь Портяк – словом…