Дія фільму розгортається в Лондоні 1930-х років, коли жителі британської столиці намагалися звести кінці з кінцями через Велику депресію. У центрі сюжету картини знаходяться художник-невдаха Майкл Бенкс, який змушений влаштуватися на роботу в банк, і його сестра-суфражистка Джейн. Вони виховують трьох дітей Майкла, яких звуть Джон, Джорджі й Аннабель. Одного разу на вулиці починається буревій, разом із яким до головних героїв прилітає Мері Поппінс. Вона бере на себе виховання дітей, поки Майкл і Джейн намагаються вирішити свої фінансові проблеми. З цього моменту життя Джона, Джорджі й Аннабель наповнюється танцями, піснями, подорожами в казкові країни і захоплюючими розвагами.
На перший погляд, цей фільм справляє враження старої платівки, яку вклала тобі в руки бабуся, яка згадує, наскільки вона була щаслива, слухаючи цю музику півстоліття тому. При цьому старенька щиро сподівається, що ти під час прослуховування переживеш такі ж світлі емоції. Та як би ти не намагався зрозуміти її захоплення, сьогодні ця музика викликає нудьгу.
Головне, чого не вистачає мюзиклу “Мері Поппінс повертається” – це гучних шлягерів. У стрічці немає пісень, які наспівуєш після перегляду і зустрічаєш у хітпарадах.
Незважаючи на це в стрічці є ціла низка видовищних танцювальних номерів, які по мірі розвитку сюжету стають все більш і більш масштабними. Найяскравішою танцювальною сценою не тільки в цьому фільмі, але і, мабуть, у всіх прем’єрах 2018 року є номер ліхтарників, які синхронно витанцьовують на туманних лондонських вулицях.
Музичні номери в цій стрічці переповнені променистими посмішками, барвистими костюмами і ліричними танцями. Та незважаючи на перебір всієї цієї романтики і позитиву, фільм не став нудотним видовищем.
“Мері Поппінс повертається” знята в кращих традиціях голлівудських мюзиклів 60-х років. Тоді вийшли шедеври цього жанру “Вестсайдська історія” (1961), “Моя прекрасна леді” (1964), “Звуки музики” (1965) і “Олівер! “(1968), які завоювали “Оскари” в номінації “Кращий фільм”. У тому ж десятилітті вийшла і диснеївська музична картина “Мері Поппінс” (1964), яка отримала п’ять статуеток Американської кіноакадемії. Новий фільм Роба Маршалла продовжив сюжет цієї класичної стрічки через 25 років після описаних у ній подій.
У нову картину запрошували актрису Джулі Ендрюс, яка зіграла Мері Поппінс в картині 1964 року, однак та відмовилася. А от актор Дік Ван Дайк, який виконав у тій стрічці роль головного негідника, з’явився і в “Мері Поппінс повертається”. На момент зйомок у цій стрічці Діку Ван Дайку було 92 роки, тож замість ефектних танців і співу він зачарував публіку своєю потужною харизмою і чарівністю.
А головну роль у картині виконала Емілі Блант (“Дівчина в поїзді”, “Тихе місце”). Образ своєї героїні актриса наповнила контрастними нотками строгості і кокетства. Мері Поппінс у її виконанні вразила своєю непередбачуваною зміною настроїв від нестримних веселощів до ліричної меланхолії.
Епізодичну жартівливу роль у мюзиклі зіграла Меріл Стріп. Триразова володарка “Оскара” перевтілилася в цій стрічці в ексцентричну Топсі Терві-Поппінс, у якої все ламається, перевертається і валиться з рук. У цій ролі Стріп нагадала Болванщика з “Аліси в країні чудес”, у якого в очах мерехтіла така ж іскра божевілля, а міміка і жести були різкими і яскравими, як феєрверк.
На відміну від багатьох інших музичних фільмів, “Мері Поппінс повертається” українською дублювали не тільки репліки персонажів, але й пісні. Як виявилося, у виконанні українських акторів музичні композиції пролунали нітрохи не гірше, ніж в англомовному оригіналі.
Постановкою картини займався Роб Маршал, режисер наймасштабніших голлівудських мюзиклів ХХІ століття. Він прославився завдяки своєму стильному шедевру “Чикаго” (2002). Після цього він зняв мюзикли “Дев’ять” (2009) і “Чим далі в ліс” (2014), а також четверту частину “Піратів Карибського моря” (2011). Його нова робота “Мері Поппінс повертається” хоч і засліплює емоціями, але все ж меркне на тлі попередніх робіт майстра.
“Мері Поппінс повертається” – занадто консервативний фільм, який скроєний по моді півстолітньої давності. Він не надає сучасного звучання ретро-епосі. Тому деякі сцени в цьому мюзиклі віддають пилом музейних експонатів, а його хронометраж виглядає затягнутим.
Наприклад, автори “Ла-Ла Ленд” (2016) Дем’єна Шазелла змогли філігранно заримувати епоху класичних мюзиклів з сучасністю. Почасти завдяки цьому їх стрічку багато хто назвав одним із найяскравіших музичних фільмів десятиліття.
І хоч “Мері Поппінс повертається” явно програє іншим мюзиклам останніх років, цю стрічку не варто списувати з рахунків. Слідом за чотирма номінаціями на “Золотий глобус” фільм має всі шанси взяти участь і в оскарівських перегонах. Окрім того ця картина співзвучна святам і дарує глядачам стільки ж оптимізму, скільки екранна Мері Поппінс приносить радості своїм вихованцям.