Відбувся допрем’єрний показ альманаху документальних фільмів «Контури». Картина розповідає про популярний нині тренд стріт-арту. Багато стін українських вулиць за останні пару років вкрилися найрізноманітнішими графіті, в яких ясно прочитуються контури сьогодення.
Альманах складається з трьох фільмів «Проект дощу» Олега Чорного (про стріт-арт у Маріуполі і трохи у Харкові), «Enjoy» Валерія Балаяна (кримська історія) і «Зсув» Олексія Радинського (київський сюжет).
https://www.facebook.com/341533892851743/videos/379784439026688/
Відкривається фільм новелою «Проект дощу» про харківського графіті-художника Гамлета, який розписує стіни Маріуполя. Фільм виконаний у форматі поетичної розмови з містом. Роботи цього майстра наповнені тонкою урбаністичною лірикою. Його малюнки супроводжуються короткими фразами, що в чомусь нагадують рядки Йосипа Бродського.
Гамлет працює чорними і білими фарбами. Як і сам Маріуполь – вдає із себе щільний клубок чорного і білого: задимлені темним індустріальні зони і світлі обличчя місцевих, сіро-чорні настрої в суспільстві й осяяні надії на краще окремих людей. Ритми білих і чорних фарб у цій картині немов сплетіння Інь і Янь, в яких оголюється пульс гармонії.
Хроніка роботи Гамлета супроводжується стильним саундтреком у стилі лаунж. Ці мелодійні ритми гармонізують жорсткий індастріал міста і тонку лірику заїжджого поета.
Маріуполь не славиться, як туристичний центр. Показна, картинна доглянутість історичного центру, за якою зазвичай полюють мандрівники, не притаманна цьому місцю. Його фасади протрухлі і вкрилися іржею. Незважаючи на це Маріуполь у стрічці показується, як найкраще місце у світі. Фільм змушує перефразувати класичну ідею про те, що не місце прикрашає людину, а людина, що здатна бачити красу, – прикрашає місце.
Саме це вміння розрізняти красиве там, де всі звикли бачити грубість, занедбаність і недоглянутість – ознака справжнього художника.
«В Україні краси більше, ніж в Європі. Там – краса зроблена, а у нас – така, що вийшла», – каже уважний Гамлет, спростовуючи розхоже нині занепадницьке переконання про те, що «Там – добре. Не те, що тут у нас…»
Другим фільмом альманаху є «Enjoy», у якому розповідається про підпільну творчість художника, чиє ім’я винесене в назву. Своїми проектами і роботами він влаштовує арт-провокації в Криму, над яким зараз майорить російський прапор.
Справжнє ім’я майстра – не розкривається. Як наголошується в фільмі – це робиться заради його безпеки, адже графіті та інсталяції Enjoy розцінюються тамтешньою владою, як правопорушення.
Та разом із тим, анонімність тут стає своєрідним творчим методом. По-перше, в цьому є натяк на його ідейну спорідненість з британським провокатором Бенксі, ім’я якого також залишається невідомим. А по-друге – своїми роботами Enjoy промовляє ідеї, які витісняються місцевою диктатуркою тамтешньої влади. Він – висловлює критичні зауваження про російську владу, які заборонено публічно озвучувати. Таким чином, Enjoy стає уособленням всього того багатоголосся незадоволених і пригнічених російською владою, які змушені мовчати.
Його роботи – хльосткі метафори про сьогодення у Криму. Манекен бабусі, яка молиться на зображення Путіна (масивне, як у своїх розмірах, так і в своїй вульгарності). Або фігура рибалки, який ловить рибу в акваріумі…
На контрасті з цим художником показуються молоді наївні хлопці, які щедро зафарбовують стіни розгонистим кітчем на тему кремлівського «ура-патріотизму». Теми їх малюнків окреслюються коротким повідком від портретів Путіна і героїв Другої Світової.
Ці модні малювальники багато говорять, сміливо будуючи плани на світле майбутнє. Однозначно відповідають на неоднозначні питання. У своєму короткозорому мистецтві вони створюють громіздку офіціозну завісу. А десь глибоко за нею – знаходиться правда, про яку напівголосно каже Enjoy.
Режисер стрічки Валерій Балаян забавно стібется над цими молодими людьми. В одному з діалогів він випинає їх безглузді роздуми про мистецтво, а в іншому – зовсім глушить їх пафосні й порожні промови варняканнєм п’яниці або вульгарною музикою в підземному переході.
Третя картина «Зсув» – надто хаотично розповідає про спробу художників побудувати в певній мірі ідеальне суспільство. Місцем дії стає пустир у центрі Києва, який утворився в результаті зсуву одного з пагорбів. Поруч із пустирем – простягається мікровсесвіт гаражів.
Безладна панорама героїв цієї стрічки включає вуличних художників і модельєрів, гаражних філософів і музикантів, а також інший цвіт андерграундної субкультури. Їм протиставляються пересічні водії й механіки, які намагаються навести порядок у відповідності до свого гайково-підшипного світогляду. Перші озброєні високими ідеями. Другі – бюрократичними папірцями і кувалдами. За що вони воюють – толком не пояснюється. Хто переміг – не зрозуміло.
Цей фільм – немов феєрверк: рясніє, стріляє, приголомшує, розлітається вогнями в різні боки, і, розчинившись у темряві, втрачає будь-який сенс.
У фільмі надто ідеалізується художня діяльність. Герої цієї стрічки не говорять – а проголошують. Не спілкуються – а сурмлять маніфести. Кожен їх повсякденний вчинок – підноситься на екрані, як Діяння. Та якими б вигадливими не були їхні філософствування – вимовляються вони з матючком. А претензійне естетствування кожного – впирається в рішення найб анальніших життєвих проблем. Складається враження, що спроба героїзувати персонажів цієї стрічки обернулася карикатурою.
За своєю безладною динамікою ця картина нагадує кульмінаційну сцену «8 з половиною» Федеріко Фелліні. Коли всі персонажі стрічки спочатку йдуть безсистемним потоком, так що глядач, дивлячись на все очима головного героя, розривається між ними. А потім всі вони – об’єднуються в єдиний танець.
Так і в «Зсуві» – розсмикана панорама колоритних персонажів тут стікається у воронку круглої сцени, на якій спалахує колективний танець справжнього свята свободи. Тимчасовий проблиск гармонії і взаєморозуміння – розквітлий дискотечними вогнями на пустирі конфліктів і чвар.
Цей альманах окреслює контури в портреті сучасного художника. У «Проекті дощу» показується лірик, який розчиняється в гармонії міста. У «Enjoy» – художник-дисидент, який бачить гармонію, але не має можливості її висловити. А «Зсув» – як густий і нахабний акорд в альманасі – показує художників-бунтарів, які борються проти системи, суспільства, ідей, обставин, себе…
Саме цим людям випало окреслити контур сьогодення, в якому лірика, політика і бунт стали єдиним цілим.
