Наразі режисер Тарас Томенко працює над документальним фільмом «Будинок Слово», що розповідає про письменників «Розстріляного відродження», що жили під одним дахом. В майбутньому цей сюжет може перерости і в ігрову стрічку. Окрім того, Томенко багато знімав в АТО, та як складеться доля цього матеріалу поки що невідомо. Найтитулованішою роботою режисера є короткометражна стрічка «Тир», що була відзначена на Берлінському кінофестивалі.
«Під стук трамвайних колес» (1970) Акіра Куросава
Цей фільм про людей, котрі опинилися на самому дні. У центрі сюжету – хлопчик, що хворий на аутизм. Він щодня заводить свій уявний трамвай, переводить усі ці уявні важелі, запускає уявний двигун і мандрує по звалищу і нетрях у яких живе. На контрасті з цими злиденними людьми головний герой – набагато глибший і сильніший. Адже у нього є мрія і характер. Куросава в цій картині, як дуже тонкий майстер, точно окреслює образ хворого суспільства, яке закидає камінням цього хлопчика.
Взагалі у японського кінематографа багато спільного з українським. Наприклад, «Легенда про Нараяму» Сьохея Імамури перегукується з фільмом Леоніда Осики «Камінний хрест».
«Розсікаючи хвилі» (1996) Ларс фон Трієр
Сама по собі ця картина є експериментом над психікою всіх, хто її дивиться. В ній просто філігранна робота режисера. Трієр показав, наскільки глибоко можна залізти в душу глядачеві, і вивернути її навиворіт. Ця картина не лишає байдужим нікого. Біль у ній посилюється з кожним епізодом. Тож після перегляду в мене особисто було повне спустошення, а потім очищення. Трієр просто розтирає глядача.
А який ураган тем тут здіймається: і фарисейство, і хворобливе суспільство, і самопожертва, і самовідданість, і любов із великої літери. Абсолютно неймовірний фільм.
«Бляшаний барабан» (1979) Фолькер Шльондорф
Головний герой, побачивши наскільки жорстоким є світ дорослих, просто перестав рости. Це не тільки художній прийом, а й дуже промовистий символ. Протагоніст народився у 1927 році, що є алюзією на народження нацизму в Німеччині. Власне сама ця країна відмовлялася дорослішати, не розуміючи всі процеси, що в ній відбуваються. І саме через свою інфантильність суспільство викликало це ідеологічне чудовисько. Картина і досі лишається актуальною і в ній багато алюзій та підтекстів.
«Голий острів» (1960) Кането Сіндо
Витонченість зображального ряду тут просто неймовірна. Це притча, в якій історія планетарного масштабу розповідається дуже стриманими засобами. А сюжет наповнюється додатковими вимірами.
Головний герой вимушений поливати свій голий острів, де немає жодного джерела. Воду доводиться привозити на човні. Щось подібне пережив кожен японець відбудовуючи власну країну, яка також є островом.
Сюжет тут дуже лаконічний. Перша подія – коли жінка перевернула відро з водою, через що чоловік її побив. Друга – смерть їх сина (алюзія на Другу Світову). Третя – коли жінка знову розливає відро, проте чоловік уже не реагує на це – він змирився з долею. Вся геніальність цієї картини в її простоті. Підсилює емоції в цій картині колосальна музика. Загалом ця картина мені нагадує фільми Олександра Довженка.
«Вогні великого міста» (1931) Чарлі Чаплін
Геніальний фільм про людяність з великої літери. Він торкається найпотаємніших глибин душі. Ця картина – як камертон. До неї повертаєшся, коли треба налаштувати власну систему цінностей. Фільм про те, що варто боротися за свою мрію і кохання. Тут є чиста магія.
https://www.youtube.com/watch?v=GEv2GHvUQZM&t=94s
«Пролітаючи над гніздом зозулі» (1975) Мілош Форман
Неймовірна екранізація. Для мене особисто це не просто класика, а фільм, що перевертає наш світ. Він дає величезну енергію до життя і боротьби з системою.
https://www.youtube.com/watch?v=yMnXpoudToM
«Механічний апельсин» (1971) Стенлі Кубрик
Фільм-лабораторія, що досліджує процеси, які відбуваються в суспільстві. У центрі сюжету – підліток, у якому просто зашкалює агресія. Через його образ показується все суспільство. Ця жорстокість і агресія притаманна буквально кожному з нас. І якщо окрема людина не займається насильством, то вона стає жертвою. Третього не дано. До того ж це дуже стильний фільм із точки зору декорацій, костюмів і якоїсь гротескної атмосфери.
«Одного разу в Америці» (1983) Серджо Леоне
Так випало, що коли я знімав свою незавершену стрічку «Шапіто», то до Києва приїхав Енніо Морріконе, який створив музику до «Одного разу в Америці». І мені вдалося з ним зустрітися. Від цієї нетривалої розмови у мене залишилося відчуття, що це людина з іншої планети. Я йому розповів сюжет свого фільму і, завершивши, побачив сльози у нього на очах. «Тарасе, для мене буде величезною честю написати музику до вашого фільму», – сказав тоді Морріконе.
«Одного разу в Америці» – це сага про вірність, дружбу, зраду і любов. Тут прекрасні актори, музика, костюми. Епоха тут передається настільки переконливо, що ти буквально відчуваєш її на смак.
Мені з часом говорили, що цей фільм згадується під час перегляду моєї стрічки «Тир». Там у мене дійсно є такі собі компліменти до картини Леоне. Наприклад, коли хлопець спостерігає за балериною.
«Тіні забутих предків» (1964) Сергій Параджанов
Це взірець того, наскільки оригінальною може бути мова кінематографа. Це один із найбільш незвичних способів спілкування з глядачем. Мова образу набагато сильніша і змістовніша за мову сюжету. Будь який гарний кінематограф є поетичним. У цій картині дуже точно передається дух Коцюбинського. Параджанов показав, що мова кіно по суті не має меж для розвитку.
https://www.youtube.com/watch?v=Kz-jKHMxcCE
«Земля» (1930) Олександр Довженко
Довженко зумів зафіксувати ДНК нації. У кожному його кадрі відчувається життя. Це просто неперевершений рівень. Я зачитувався його літературними творами. Наразі я працюю над фільмом «Будинок Слово», у зв’язку з чим багато перечитую українську літературу початку ХХ ст. Занурююсь в епоху. Творчість Довженка – це окремий космос. Нам ще дуже довго доведеться розгадувати його роботи.
https://www.youtube.com/watch?v=DpIEAP0IdNo