2 квітня на екрани вийде найдорожчий український фільм часів незалежності «Незламна». Його бюджет – $5 млн. З огляду на те, що всі українські стрічки, які повернули вкладені в них кошти, можна перерахувати на пальцях однієї руки, ця сума видається згубною.
Проте продюсер картини Єгор Олесов упевнений, що повернути можна навіть такий великий бюджет.
Картина розповідає про снайпера часів Другої Світової Людмили Павліченко. У 25 років вона вже стала легендою, вбивши 309 ворогів. Її відвагою та витривалістю захоплювалися генерали. Вона дружила з дружиною президента США, якийсь час жила в Білому домі, а її промова перед американським командуванням змусила останніх відкрити Другий фронт.
Про те, як було знімати такий великий українсько-російський фільм паралельно з подіями в країні останнього року, як боротися з інформаційною пропагандою і що чекає на українську кіноіндустрію найближчими роками, розповідає Єгор Олесов.
Коли розпочалася робота над фільмом?
У середині 2012 року з’явився задум фільму, після чого близько року пішло написання сценарію. А безпосередньо зйомки розпочалися восени 2013-го. Знімали у Києві та області, а також в Одесі, Кам’янці-Подільському та околицях Севастополя.
Знімальна група фільму складалася з росіян та українців, а зйомки розпочалися незадовго до Майдану та проходили паралельно з усіма подіями останніх півтора року. У зв’язку з цим, чи не виникало складностей у творчому колективі?
Майже всі кримські зйомки ми встигли закінчити до анексії. Щоправда, потім треба було дозняти ще кілька кримських сцен, тож ми це зробили вже у Кам’янці-Подільському. На ґрунті політики всередині знімальної групи конфліктів не було. Приблизно п’ята частина тих, хто працював над фільмом – росіяни. Але вони не виявляли жодної політичної агресії. Нас навіть багато хто ставив за приклад, як можна вміти зберігати нормальні взаємини на відміну від наших політиків.
У російський прокат фільм вийде за назвою «Битва за Севастополь», а в український – «Незламна». З огляду на те, що його сюжет розгортається в період з 1937 по 1957 роки і головний акцент у ньому зроблено не на звільненні Севастополя, а на історії головної героїні – українська назва точніша?
Так звичайно. «Битва за Севастополь» – спочатку була робочою назвою, яка з’явилася ще два з половиною роки тому. Тоді ніхто не міг і подумати, що станеться із Кримом. Після цього ми вирішили змінити назву, щоб не було неоднозначності. Остаточне рішення про те, як називатиметься фільм на різних територіях, було прийнято компанією «20 століття Фокс», яка займається його дистрибуцією.
За монтажем прокатні версії фільмів нічим не відрізнятимуться. Єдина різниця буде у звуковій фонограмі. В Україні – всі діалоги будуть українською та англійською, а в Росії – російською та англійською. При цьому українські народні пісні та композиції Океану Ельзи залишаться у російському прокаті без змін. Зважаючи на те, що іноді виникають питання щодо присутності російської політичної пропаганди у фільмі, можна сміливо відповісти – її там немає й близько.
Але коли пишуть про вашу стрічку у російських виданнях, то часто зустрічається фраза на кшталт «українці та росіяни зняли один великий фільм, бо ми, по суті, один народ».
Україна і Росія раніше мали одну спільну історію, а тепер кожен пішов своєю дорогою. Але це не означає, що ми маємо перекреслювати все минуле, яке було.
З огляду на сьогоднішню ситуацію, спекуляції та маніпуляції, на жаль, неминучі. У Росії хтось може спотворювати сенс на свою користь. А наша позиція дуже проста – у фільмі та поряд з ним ми не хочемо торкатися політики. Ми розповідаємо насамперед особисту історію кращої жінки-снайпера Людмили Павліченко.
Коли зйомки проходили в Одесі, там відбувався концерт Океану Ельзи. І на нього потрапили актори – Юлія Пересільд та Євген Циганов. Весь концерт вони прослухали з величезним задоволенням і після цього сказали, що подібної енергетики вони не відчували ще ніколи. Думаю, що боротьба з інформаційною пропагандою на такому культурному та емоційному рівні набагато ефективніша. Нам самим просто потрібно навчитися робити хороші та якісні речі, які б подобалися багатьом і торкалися емоцій людей у різних країнах.
Як розподілялося фінансування фільму? Хто з України брав участь у проекті?
Україна забезпечила 79%, а Росія – 21% від бюджету фільму. Близько 80% команди, вся технічна база, а також постпродакшн – українці. Задіяна максимальна кількість наших найкращих фахівців. Навіть композитором виступив француз Євген Гальперін, у якого київське коріння. Він писав музику для «Голодних ігор» та фільмів Люка Бессона.
У нашій картині є дуже серйозні сцени з комп’ютерною графікою, яка створюється в Україні компанією Postmodern, яка тричі номінована на голлівудську премію VES Awards. Незважаючи на те, що в картині є масштабні сцени, акцент у ньому зроблено все ж таки на долі головної героїні. Щоб усі знали, що українські дівчата
і не тільки найкрасивіші, а й найсміливіші та найсильніші духом.
У яких країнах буде прокат?
У СНД, Прибалтиці, Німеччині, Франції, Японії, Китаї та Латинській Америці. Наразі обговорюється вихід фільму в північній Америці.
Якби дистрибуцією фільму займалася не компанія «20 століття Фокс», чи могла б у нього бути настільки широка прокатна географія?
Участь цього мейджора, звичайно ж, дає низку переваг. Але й спричиняє величезну кількість додаткової підготовчої роботи. Але це дуже корисний для нас досвід.
«Незламна» – перший український фільм, який виводить у прокат великий американський дистриб’ютор. Після цього можна буде легше просувати наші фільми в закордонному прокаті.
Це найдорожчий фільм, у створенні якого брала участь Україна. Чи є гарантії, що він поверне вкладені кошти?
Залізні гарантії отримати завжди дуже складно, але ми намагаємося розглядати все завжди з погляду бізнес-процесів. Дуже важливо заробляти не так на виробництві, але в дистрибуції. І ця модель виправдовує себе. Ми вже зробили кілька пресейлів у рамках телевізійних прав. Дистрибуція продовжує активно працювати і надалі. Отже, ми сподіваємося, що фільм буде близьким до того, щоб вийти «у нуль» ще до прокату.
Протягом останнього року російські продюсери активно йдуть із України. У зв’язку з цим закриваються багато теле- та кінопроектів. Що буде з українською телеіндустрією у найближчі рік-два?
З одного боку, ринок сильно просів. Роботи значно поменшало, адже раніше на цих проектах заробляли й українські професіонали. Але з іншого – зараз це дуже добрий стимул активно розвивати своє внутрішнє виробництво та знімати більше локальних фільмів та серіалів. Потужностей цього в Україні вистачає. Зараз у цьому сегменті не потрібно гнатися за високими бюджетами – та їх і немає поки що, на жаль. Потрібно «брати» ідеями, креативом, об’єднанням спільних зусиль та грамотним менеджментом. У зв’язку із забороною багатьох російських серіалів у наших каналів попит на локальний продукт тільки зростатиме. Думаю, навесні це відчуватиметься особливо гостро.
Зараз ми також активніше розробляємо варіанти спільного виробництва з європейськими, американськими та азіатськими партнерами. Головне – за складних часів змін не падати духом, а шукати нові можливості.