У київському FEDORIV Hub відбувся семінар Олександра Роднянського «Кінематограф про мене». Продюсер семи десятків фільмів, серед яких «Левіафан» і «Сталінград» поділився з українською публікою своїм досвідом роботи. Наводимо головні тези семінару:
– Продюсер – це підприємець. Раніше держава вирішувала, що і хто знімає – була редакторська система контролю. Ринок народив продюсерів. Особливості продюсера: здатність ризикувати, мріяти і робити. Він знає специфіку країни і народу, для яких виробляється фільм.
– Я працюю тільки з тими, хто мені близький по духу – це не обов’язково дружба, але мені важливо говорити з людиною однією мовою. Мені простіше працювати зі своєю людиною, ніж із крутим американцем.
– (Про роботу з Андрієм Звягінцевим над «Єленою» і «Левіафаном») він прийшов до мене, тому що у мене була репутація «божевільного». Зараз перше, що в мене запитують будь-де в світі – «Як там справи у Звягінцева?». Тому що ця людина зарекомендувала себе, і за ним усі стежать. Його мова зрозуміла багатьом людям.
– Я не вірю в телебачення і не вірю в його виживання.
– Великий фестиваль – це найкраще просування авторського фільму. Про нього точно дізнається світ. Тут, на відміну від жанрового кіно, не потрібно витрачати гроші на піар-компанії, потрібно зняти цікавий фільм, який у подальшому стане візитною карткою. Авторське кіно – це можливість сходити до психоаналітика. Авторський кінематограф досліджує людину. Будь-який успішний фестивальний фільм збере у прокаті багато грошей. Наприклад, фільми «Любов», «Біла стрічка»…
– Короткометражка – найкраща візитна картка режисера, папірець нічого не означає. Мені потрібно бачити, що людина може.
– Я ненавиджу поетичне кіно. Тут є тільки «добро-зло», «любов-ненависть». Тут немає живих людей. Кіно починається там, де ми бачимо, як створено людину. Параджанов не обговорюється, але він не може відповідати за всі інші фільми. А я багато чого побачив. До речі, румунська модель – найбільш жива. Румуни дуже маленькими грошима почали робити кіно про себе. Там успішне і ТБ, і кіно.
– Чому ваш фільм повинні подивитися? Тому що свій? Ні. Він має бути видовищним, цікавим, захоплюючим.
– У мене не було недорогих фільмів, якось не виходило працювати з маленькими бюджетами. Теоретично знаю, що обмеження хороші, але це доля молодих хлопців, які хочуть прорватися. Ми повинні забезпечити якість. Якщо у прокат виходить недорогий фільм і паралельно високобюджетний – потрібно чимось привернути. Спрацювати може тільки подієвий фільм.
– «Плем’я» Мирослава Слабошпицького – неймовірний фільм. Якби його номінували на «Оскар», даю гарантію, що він був би в п’ятірці.
– Обожнюю фільми, засновані на реальних подіях. Наприклад, фільм «Легенда Г’ю Гласса» Алехандро Гонсалеса Іньярріту. Але у нас це не розвинене.
– У хорошому кіно ми завжди бачимо слабкості людини. «Моя ліва нога» Джеймі Шерідан або «Скафандр і метелик» Джуліана Шнабеля розповідають історії подолання й усвідомлення. А це завжди цікаво. Я люблю драматичні, трагічні історії. Мені подобається Шекспір.
– Нічого мені просто так не давалося – я завжди вчився, розвивався.