У 2011 була переведена українською книга Андрія Тарковського «Закарбований час».
В ній зібрані роздуми геніального режисера про проблеми часу, ритму і монтажу, а також про музику і актора в кіно. Книга розкриває розуміння суті кінематографічного творчості, яке, на думку Тарковського, зводиться до спроби зафіксувати час, що постійно тече.
Над окремими главами, які увійшли в цю книгу, режисер працював протягом багатьох років. Остаточний варіант книги був опублікований близько 30 років тому. І те, що через весь цей час книга виходить в іншомовному перекладі – зайвий доказ того, що вона, як і самі фільми Тарковського, пройшла випробування часом.
Справжні витвори мистецтва не вирішують проблеми, а задають їх. Проблеми ж, поставлені в творах цього режисера, залишаються актуальними, навіть через десятиліття. А значить, питання духовності, про які говорить Тарковський, до сих пір не вирішені.
Як зазначила автор перекладу цієї книги Наталя Соболєва, спочатку вона не ставила перед собою завдання перекласти книгу Тарковського українською. Коли вона викладала в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, то перекладала окремі цитати з цієї книги, щоб пояснити україномовним студентам певні боки творчості цього режисера. А згодом ці шматки перекладу переросли в повну книгу.
Кілька цитат із книги:
«Художник починається тоді, коли в його задумі або вже в його стрічці виникають свій особливий образний лад, своя система думок про реальний світ, і режисер представляє її на суд глядача, ділиться нею з глядачем, як своїми найпотаємнішими мріями. Тільки при наявності власного погляду на речі, стаючи свого роду філософом, він виступає як художник, а кінематограф – як мистецтво».
«Зіставити людину з нескінченним середовищем, звірити його з незліченною кількістю людей, що проходять повз нього і далеко від нього, співвіднести людини з усім світом – ось сенс кінематографу!»
«Геніальних людей в кінематографі трохи. Візьміть Ейзенштейна, візьміть Довженко, візьміть Бунюеля чи Куросаву: кожного з них неможливо сплутати ні з ким іншим. Є пряме русло, яким іде такий художник, нехай з великими витратами, зі слабкими місцями, з надуманістю навіть – але все в ім’я єдиної ідеї, концепції».