5 серпня в український прокат виходить документальний фільм “Байконур. Вторгнення” режисера Ангела Ангелова.
Стрічка розповідає про двох дослідників-екстремалів з України — Дмитра Громова і Ангела Ангелова, які вирушають у небезпечну експедицію. Вони мають подолати 50 кілометрів дикої пустелі, щоб потрапити на космодром Байконур та до його законсервованих ангарів, в яких стоять радянські космічні шатли Буран та Буря. Хлопці ризикували потрапити у в’язницю на термін від 8 до 20 років, якби їх впіймали російські військові, адже на космодромі діє законодавство РФ. Але азарт відкриття затьмарював страх бути викритими і дослідження закритого об’єкту перетворилося на пізнання самого себе.
Світова прем’єра фільму “Байконур. Вторгнення” відбулася в жовтні 2020 року в рамках 4-го кінофестивалю Kharkiv MeetDocs. Стрічка потрапила у Національний конкурс повнометражних документальних фільмів і отримала гран-прі глядацьких симпатій, встановивши рекорд переглядів.
Міжнародна прем’єра фільму відбулася 10 квітня 2021 року на XIV міжнародному кінофестивалі документального кіно “Артдокфест”, де фільм брав участь в основному конкурсі кінофестивалю та отримав “Особливу згадку журі – За амбітну ідею, ризиковане рішення і блискучий результат”.
В інтерв’ю для CutInsight головний герой фільму Дмитро Громов розповів про те, як виникла ідея потрапити на легендарний космодром Байконур і які були найбільші випробування під час експедиції, а також чому ця подорож повинна була перетворитися саме на документальне кіно.
Зараз тема космосу надзвичайно актуальна. Ми живемо в епоху нових космічних перегонів, де бізнесмени-мультимільйонери Джефф Безос і Річард Бренсон змагаються, хто перший підкорить космос, а туристичні космічні польоти вже стали реальністю. Символічно, що фільм “Байконур. Вторгнення” виходить на великі екрани саме зараз і розповідає про місце, з якого власне почалося освоєння космосу. Ти і Ангел Ангелов уже давно займаєтеся екстремальними урбаністичними дослідженнями в рамках проекту Insiders. Як у вас з’явилася ідея, що є такий об’єкт як космодром Байконур і треба туди потрапити?
Ми побачили інформацію в інтернеті — про те, що наші однодумці із закритого клубу роздобули інформацію про Байконур і побували там напівлегально, так як їхні родичі там працювали. Ми одразу загорілися і це стало фактично нашою мрією. Десь через рік ми вже самі туди поїхали.
Коли ти почав практикувати urban exploration і як дійшов до цього захоплення як особистість?
Я з дитинства любив лазити по гаражам, підвалам і подібним злачним місцям. Мені це було дуже цікаво. В 2004 році, вже у шкільний період, це набуло якогось більш планомірного напрямку. Ми знайшли наші перші ходи під землею і почали досліджувати різні місця. Тоді ще не було інтернету у широкому користуванні, принаймні у мене, і я навіть не знав про існування таких термінів як “діггери” і “сталкери”. Мені в цьому плані дуже повезло — ми просто лазили самі для себе заради власного інтересу. Лише коли пройшли роки, з’ясувалося, що існує цілий рух, який цим займається. І ми не одинокі, в нас є однодумці. Тому в мене це все тягнеться із глибокого дитинства.
Як ви готувалися до експедиції в Казахстан і звідки черпали лайфхаки, щоб захистити себе і виконати все успішно?
Ми самі по собі є збірником усіх лайфхаків! (Сміється) Ми півжиття займаємося цією справою і проникнення на закриті території — це наш “коньок”. Ми добре вивчили супутникову карту території Байконуру і цього було практично достатньо. Далі ми орієнтувалися вже на місці.
Вже пройшов певний час, як відбулася ваша пригода і подорож на Байконур. Чи виправдало це місце твої очікування?
Взагалі, ми були приємно здивовані. Вживу все здалося ще більш захоплюючим, ніж на картинці. Тим паче, в інтернеті не було особливо багато інформації про це місце. Бачили лише пару фотографій. Ми були під великим враженням.
У фільмі “Байконур. Вторгнення” ти багато розповідаєш про те, як подібні експедиції впливають на світогляд та психіку людини. Мені особливо сподобався момент, коли ти кажеш, що місце перелому кістки, яка зрослася — це найсильніше місце на тілі людини. Ти якось готував себе до цієї подорожі на емоційно-психологічному рівні?
Емоційно ми взагалі ніяк не готувалися, але, напевне, варто було це зробити. Тому що насправді все було значно складніше, ніж ми собі уявляли. Перш за все, це шалена спека, +47 градусів, дуже обмежений запас води — і це нас трохи підкосило. Емоційно, особливо друга частина експедиції проходила на високих градусах накалу. Але ми — стріляні горобці, і в багатьох експедиціях бували, тому були підготовлені до такого досвіду. Це наша професійна діяльність і ми тут як риба у воді.
Якби ти міг повернути час назад, ти би змінив щось у своєму підході до цієї експедиції?
Ні, однозначно лишив би все, як є. Все пройшло ідеально. І ті непередбачувані труднощі, які виникли, створили драматургію цієї експедиції — нам, як живим людям, і відзнятому матеріалу. Адже підводні камені і є по суті найцікавішим. Коли все передбачувано, зрозуміло, просто і прозаїчно — в цьому немає інтересу та екстриму. Весь кайф у тому, що стається зненацька.
Це відчувається у фільмі, коли розумієш, що перед тобою — герой і його чисті переживання, які він транслює глядачу на всіх рівнях.
Мені зустрічалася інформація, що у вас була легенда на випадок, якби вас раптом зловили військові — ніби ви в пустелі знімаєте документальний фільм про тварин. Це правда?
Так. В нас була легенда, підкріплена документом із кіностудії, у якій пояснювалося, що ми знімаємо документальний фільм про життя верблюдів. Якби нас упіймали, ми би казали, що опинилися там зовсім випадково і нас цікавлять верблюди, а не якісь шатли. Але добре, що ця легенда не стала в пригоді.
“Байконур. Вторгнення” — доволі незвичний формат документалістики, де постійно присутній елемент екшену та напруги, як у справжньому трилері. Яке твоє відношення до жанру документального кіно?
Я півжиття займаюся своєю діяльністю і зрозумів, що її можна транслювати людям якраз у форматі документального кіно, тому що саме документальна зйомка може передати ту емоцію, яка дійсно відбувається під час експедиції. Жоден актор у художньому фільмі так не зіграє. З цієї причини ми прийшли до формату документального кіно.
В експедиції — ти знаходишся у неймовірній пригоді, ніби граєш у якусь божевільну комп’ютерну гру або віртуальну реальність, але це відбувається насправді. Передати це документальною зйомкою — самий прямий шлях поділитися з людьми своїми емоціями.
Говорячи про ігри. Щоб майбутні глядачі змогли відчути весь азарт, ви створили на сайті фільму інтерактивну гру про подорож на Байконур.
Так, я створив цей квіз на одному диханні. Він доволі простий і його можна пройти на інтуїтивному рівні. Це легкі питання, створені в жартівливому стилі, які може пройти кожен.
Напевне, експедиції — як наркотик. Коли одного разу спробував, хочеться й надалі щось досліджувати і кудись проникати. Чи планує ваш проект Insiders підкорювати нові точки?
Звісно, в нас є певні плани, але ми їх поки не розголошуємо. Скажу лише, що це не в Україні, бо тут ми вже відзняли все, що хотіли.
Автор: Ольга Ковтун