Франко-канадський режисер і сценарист знімав такі гучні блокбастери, як «Дюна» та «Дюна 2». Але не всі пам’ятають інші фільми Дені Вільньова: «Вир», «Політех» та «Пожежі». Ці три фільми принесли Вільневу національну премію Канади «Джинні» за найкращу режисуру відповідно у 2000, 2010 та 2011 роках. У 2010 році його фільм «Пожежі» потрапив на «Оскар» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою». Давайте розглянемо 10 фільмів цього режисера, ранжованих від найгірших до найкращих.
Фільми Дени Вільнева: список
Десяте місце: 32 серпня Землі (1998 рік)
Цей фільм є дебютним у кар’єрі франко-канадця. Після того, як Вільнєв виграв конкурс короткометражок у себе на батьківщині, він нарешті зважився взятися за «повний метр». Фільм вийшов досить мінімальним – він триває трохи менше 90 хвилин. Головна героїня картини – Симона, перебуває у глибокій екзистенційній кризі після того, як дивом вижила в автомобільній аварії. Досвід близької смерті змушує її духовно прокинутися.
Тому Симона пропонує своєму другові Пилипу зачати дитину. Але не де-небудь, а в пустелі Великого Солоного озера, що в штаті Юта. Як для першого фільму це досить смілива ідея!
Для Вільнева фільм став своєрідною «відправною точкою». Багато хто з порушених у картині мотивом ми побачимо і пізніше. Це душевні травми, туга за материнством і нічим не зрозуміла, просто маніакальна одержимість пустелею.
Дев’яте місце. Вир (2000 рік)
Цей фільм починається з аборту – трагічної події, яка переслідує головну героїню протягом усієї картини. Таку саму фіксацію на жінках, які були відсторонені від материнства, ми бачимо у фільмах «32 серпня», «Пожежі» та «Прибуття». Материнство – це водночас і дар, і тягар. Саме цей факт визначає життя головних героїнь.
Восьме місце. Сікаріо (2015 рік)
Центральна тема картини – боротьба ФБР із наркотрафіком на кордоні з Мексикою. У глибокому філософському сенсі це історія про втрату невинності та про сувору боротьбу з реальністю. Кордон між добром і злом остаточно розмита і здається, що ціль можна виправдати будь-якими засобами. Саме з цим питанням режисер звертається до глядача: чи готові ви на угоду із совістю для того, щоб досягти бажаного?
Сьоме місце. Політех (2009 рік)
“Політех” – це трагедія, заснована на реальних подіях. У 1989 році один женоненависник влаштував масову стрілянину в Монреалі і вбив 14 ні в чому невинних дівчат.
Фільми такого роду завжди ризик для режисера. Адже можна мимоволі захопитись і прославити злочинця. Як впорався режисер із цим, ви дізнаєтесь, якщо подивіться цю картину.
“Політех” зосереджується на вбивці, але лише для того, щоб засудити його за сліпу ненависть, яка і змусила піти на злочин. Вільнєв не намагається дати точні та чіткі відповіді, а стимулює до роздумів глядача.
Шосте місце. Ворог (2013)
Фільм «Ворог» можна назвати справжнім вікном у підсвідомість. Тут є і почуття провини, і страхи, і нав’язливі ідеї – все це ми зазвичай зберігаємо десь на задвірках нашого розуму. Головний герой картини втомлений професор коледжу Адам. Він до болю душі незадоволений своїм нудним та одноманітним життям. Волею долі він знайомиться зі своїм двійником Ентоні. Ентоні виявився повним антиподом Адама. Адам – невротик та інтроверт, боїться зобов’язань по життю. А ось Ентоні – чарівний сім’янин та успішний актор.
П’яте місце. Дюна (2021)
«Дюна» – наймасштабніший фільм Вільнева. Режисеру вдалося насити картину великою кількістю сюжетних ліній, при цьому не пожертвувавши всім містицизмом і масштабом, які були так характерні для книги Френка Герберта. “Дюна” розповідає історію Пола Атрейдеса, спадкоємця могутнього герцога і одночасно “генетичного дива”, наділеного здібностями до передбачення майбутнього.
Четверте місце. Полонянки (2013)
Цей фільм – важлива віха у кар’єрі Вільнева. «Бранці» стали першою роботою режисера на іноземній території та затвердили роль Вільнева в Голлівуді. Картина дала початок довгій та плідній співпраці з Роджером Дікінсом.
Для багатьох глядачів «Бранці» стануть не просто ще одним захоплюючим видовищем, а справжнім викликом до перегляду найпримітивніших інстинктів.
Картина, як і більшість робіт Вільнева, перейнята атмосферою нігілізму. Знову і знову режисер наче кидає глядачів у бездонну яму помсти, одержимості та розпачу, яким не видно кінця.
«Бранниці» – це історія про викрадення двох маленьких дівчаток. Поліцейські почали розслідувати справу, але їхнє розслідування зайшло в глухий кут. І тут справу правоохоронців продовжує батько дівчаток.
Третє місце. Той, що біжить по лезу 2049 (2017 рік)
Той, хто біжить по лезу 2049 – це переосмислення класичного фільму Рідлі Скота. Режисеру вдалося просунути картину нові рубежі у плані оповідання, втіливши у життя антиутопічний світ, у якому відбиваються проблеми сучасного суспільства.
Режисеру вдалося вирішити те, що бракує багатьом сиквелам – він вдихнув у картину нове життя. Той, що біжить по лезу 2049 – це самостійна історія, яка продовжує ідею оригіналу, а не просто її експлуатує.
Друге місце. Прибуття (2016)
Центральною темою картини стала взаємодія двох видів – людей та інопланетян. На Землю прибули 12 кораблів із «зеленими чоловічками». Уряд США попросив лінгвіста Луїзу Бенкс поспілкуватися із прибульцями за допомогою кругових символів та паліндромних фраз. Основна думка фільму така: спілкування та співчуття є нашим порятунком. Кожна людина має постаратися відпустити образи та налагодити стосунки зі своїм близьким.
Перше місце. Пожежі (2010)
Фільм «Пожежі» – це історія про сім’ю, війну та самопізнання. Сюжетна лінія фільму розгортається велично, подібно до грецької трагедії. Дві сюжетні лінії спочатку розвиваються паралельно, а потім зливаються воєдино у чудовій кульмінації. Перша розповідає про близнюків. Вони вирушають у подорож, щоб дізнатися про своє коріння. Друга через серію флешбеків відносить нас до життя їхньої покійної матері. У цій історії багато запозичень із громадянської війни у Лівані.