Російський театр опановує нові горизонти. Відбулися покази першого іммерсивного театру, в якому відсутня межа між акторами та глядачами. Проект отримав назву «Чорна російська», оригінально обігравши сюжет пушкінського «Дубровського». Місцем дії вистави став особняк у центрі Москви. Дія вистави розгорталася у різних приміщеннях будівлі, переміщуючись між якими, глядачі могли відчути себе не лише очевидцями, а й іноді й повноцінними учасниками сюжету. Про те, як проходила робота над цим експериментальним проектом, розповіла актриса Юлія Юдіна, яка зіграла в «Чорній російській» одну з ключових ролей.
Як проходила підготовка до такого виступу, дія якого може щоразу розгортатися непередбачуваним чином?
Передпрем’єрні покази цієї вистави проходили у досить нервовій атмосфері. Ми ж не знали, чого чекати. Якщо в артистів була чітка партитура дій, то глядач міг поводитись непередбачуваним чином. Так що статися могло все, що завгодно. А за канонами драматургії ми знаємо, що ми маємо чіткий сюжет, в рамках якого кожен артист очікує на відповідну реакцію партнера. Тому ми продумували, як нам емпіричним шляхом впливати на глядача, якщо щось піде у розріз із сюжетною лінією. Це було досить складно.
До нас приїжджали актори та продюсери нью-йоркської вистави Sleep No More та давали майстер-клас поведінки у подібних ситуаціях. Однак у результаті ми розробили власну модель роботи за таких імпровізаційних обставин.
Ми детально промовляли найбільш екстремальні випадки, коли глядач, наприклад, був надто зачарований Дуняшою у моєму виконанні. Обговорювали, як грамотно вийти із такої ситуації, не зашкодивши розвитку сюжету.
Але навіть після того, як ми скрупульозно обговорювали подібні ситуації, у ході самої вистави доводилося імпровізувати. Адже під час кожної вистави глядачі були зовсім різні. Тож атмосфера сама диктувала перебіг подій.
“Чорний російський”
Чи траплялося, що глядачі починали брати участь у дії вистави, взаємодіючи з акторами?
Якось глядач відібрав пістолет у Дубровського і хотів вистрілити в його суперника, який претендує на руку і серце Маші. Так що довелося його трохи втихомирити і відвести його в казкову кімнату. А якось на спектакль прийшли глядачі з загостреними релігійними почуттями, які починали хрестити героїв спектаклю. Крім того, були люди, які губилися в лісі і вдавали персонажів. І це заслуга вистави: він створював атмосферу, в якій глядач виявлявся максимально залученим до дії.
Де розгорталася дія «Чорного російського»?
У центрі Москви, на Тверській. Меценати надали для вистави старовинний та неймовірно дорогий особняк. Крім того, техніка, костюми, декорації та зарплати – все це разом вилилося просто у величезну суму. Тому й ціни на квитки були високі.
Продюсери планують розширювати виставу, влаштовуючи спеціальні тематичні покази до певних свят. Тобто вистава постійно змінюється. І це не дає можливості артистам розслабитися та піти у якусь декламацію. «Чорна російська» постійно розвивається в якомусь непередбачуваному напрямі.
“Чорний російський”
У цій постановці дуже ефектні декорації та костюми. Хто їхній автор?
Ми маємо розкішну художницю Марію Трегубову. Вона робила декорації великого театру та інших престижних сцен Росії.
Ви кажете, що завдяки «Чорному російському» отримуєте унікальний акторський досвід. У чому саме його унікальність?
Завдяки цій виставі я вчуся бути вільною. Тут є чітка фабула, але при цьому немає суворих меж поведінки кожного артиста. Тут ти завжди залишаєшся імпровізатором своєї ролі. Тому відповідальність за роль покладається максимально на самого актора. Тому що глядача, який знаходиться за 20 сантиметрів від твого обличчя, обдурити дуже складно.
Свою Дуню я зробила зворушливою і водночас жертовною. Вона потрапила дівкою до порочного та демонічного купця Троєкурова. У те місце, де він часто проводив оргії. Дуня – дівчина чесна, але доля розпорядилася так, що вона стала наложницею. І нічого з цим не можна було вдіяти. Тому Дуня вирішила поводитися так, щоб Троєкуров ставився до неї, як до дочки.
А в ролі Порфирія я на контрасті намагалася бути суворою, твердою, холодною і навіть інфернальною. Доречно своєму господарю Троєкурову. І все це щоб максимально наблизитися до нього. Я намагалася бути присутньою на всіх його оргіях і влазити в усі його секрети, щоб потім була можливість маніпулювати їм. Тому Троєкуров і розумів, що мене кривдити не можна.
“Чорний російський”
«Чорна російська», незважаючи на свою експериментальність, стала дуже успішним комерційним проектом. Випадок, насправді, унікальний. У чому секрет успіху цього проекту?
Це перший іммерсивний спектакль у Росії. Нічого подібного раніше не було у всій країні. А в будь-якої людини завжди є пристрасть до чогось нового. Також велике значення має ло місце, в якому розгорталися події. Цей старовинний особняк, інтер’єри якого доповнені ефектними прикрасами. Крім того, Максим Діденко, який створив цей проект, зараз є одним із наймодніших і найпопулярніших режисерів країни. Це підтверджує довгий перелік його нагород.