Три роки тому Анна Акулевич дебютувала у великому кіно з ігровою драмою «Це я», а сьогодні йде в прокаті вже другий її повнометражний фільм Jamala.UA. Такий динамічний творчий ритм ставить її в ряд найбільш продуктивних українських режисерів останніх років.
«У цю десятку потрапили картини, які справили на мене сильне враження як у дитинстві і юності, так і за останні роки», – зазначила Анна.
«У джазі тільки дівчата» (1959) Біллі Уайлдер
Очевидно тому, що стрічка наповнена універсальним гумором, який добре зрозумілий у будь-якій країні і в будь-яку епоху.
«Розсікаючи хвилі» (1996) Ларс фон Трієр
Одне з перших приголомшуючих вражень. По суті, глибоке потрясіння серйозним європейським кінематографом. А що стосується героїні, то її жертовність і трагічність змусили мене не просто співпереживати, а й страждати разом із нею.
«Безмовне світло» (2007) Карлос Рейгадас
Тут взагалі складна історія сприйняття. Спочатку я цю стрічку не прийняла, жорстко і однозначно. Мене збентежив фінал із воскресінням мертвої жінки, а потім, через роки, з моменту першого перегляду я повертаюся до фільму, більш того залишаюся в діалозі з ним. Можливо тому, що «чіпляє» глибинний аналіз понять вірності, зради, сім’ї тощо. Історія ніби народжує нові й нові питання. Я змушена шукати на них відповіді.
«Щоденник Ліпсетта» (2010) Теодор Ушев
Зовсім інше поле: і в формі, і в жанрі, і в стилі. Це серйозна авторська анімація, яку я для себе відкрила завдяки Теодору Ушеву. Це біографічний фільм про канадського режисера – Артурае Ліпсетта. Він жив у гострому конфлікті з реальністю. Таких прикладів у творчому світі вистачає, але метод Тео неочікуваний, інтимний і в той же час з елементами нової кіномови.
«Два в одному» (2007) Кіра Муратова
Знаю, що багато хто не прийняв цей фільм. А мені він близький. Тому що це кіно про традиційні м орал ьні проблеми, але з новим підходом до їх аналізу. Старість, розрив сімейних зв’язків, пошук любові, себе. Форма ж подачі яскрава – часом епатажна. І все це в атмосфері ліричної інтонації, яка мені дуже близька.
«Біч божий» (1988) Олег Фіалко
У моєму житті, як і в цьому фільмі, був перманентний конфлікт зі школою. Зокрема, з учителями, адміністрацією. Інша справа – стосунки з однолітками. Перші дотики до дружби, любові, відданості. І все це ніби підглянуто в моїй юності і винесено на екран. Тільки герої тут – хлопчаки. А найголовніше – кіно про те, як система підкоряє і ламає долю дитини.
«Ромео і Джульєтта» (1968) Франко Дзеффіреллі
Одне з найяскравіших кіновражень шкільних років. Подосі мої закоханості, симпатії супроводжуються спалахами кадрів, музичними фразами і образами з цього фільму.
«Вісім з половиною» (1963) Федеріко Фелліні
Ошо стверджує, що людина повинна прагнути до спостереження за самою собою, перебуваючи у дверних отворах кімнати, в якій відбувається дія з вами. Звісно, не пам’ятаю, дослівно… Ось так витканий і цей фільм. Фелліні прекрасно абстрагується і немов би з боку розкриває власне життя і професію, як основу цього життя: з її абсурдом, марнотою, пристрастями, безвихідю. А з іншого боку – це унікальний майстер-клас для присвячених.
«Древо життя» (2010) Терренс Малік
Абсолютна поезія. Я не дивлюся, а дихаю римами, образами. Фільм назавжди.
«Зіта і Гіта» (1972) Рамеш Сіппі
Вперше я його побачила, відправившись до кінотеатру за ручку з бабусею. А нещодавно випадково знову на нього натрапила. Вважала, що фільм назавжди пішов у минуле. Причиною тому розрив поколінь, інше сприйняття. Проте все виявилося не зовсім так. Людині не вистачає казки в реальному світі, в дорослому житті, не вистачає якоїсь середньої доброти. Тут же душа відпочиває, купаючись у торжестві справедливості.
https://www.youtube.com/watch?v=mObVZk4XHKo