Богемна репутація навколо імені Пола Томаса Андерсона, а також палка полеміка навколо його робіт просто не мають рівних серед його сучасників. Його історія – це історія віртуоза-самоучки, голлівудського еквівалента майстра на всі руки, який сам писав сценарії та знімав свої фільми з власною акторською трупою. На рубежі тисячоліть Андерсона вже було названо новим зразком для наслідування в американському кінематографі, і все це ще до того, як йому стукнуло тридцять.
Всі його фільми по-своєму геніальні, але все ж таки варто розташувати їх від гіршого на краще
Фільми Пола Томаса Андерсона
Вроджена вада (2014)
З самого моменту свого виходу, “Вроджена вада” вважалася паршивою вівцею в переліку робіт ПТА, випадкова осічка в бездоганному, за її відрахуванням, послужному списку. Зневажлива байдужість, з якою зустріли цей фільм, багато в чому пов’язана з тінню двох брил, фундаментальних психологічних досліджень, які йому передували: “Нафти” і “Майстра”.
“Вроджена вада” – це майже дослівно переказаний сюжет роману Томаса Пінчона, що робить цей фільм першою чесною екранізацією в кар’єрі Андерсона.
Лакрична піца (2021)
Назва останнього фільму Андерсона прозоро натякає на п’яні, але навряд чи дуже гладкі стосунки між двома його основними персонажами. Потяг між хлопцем у пубертатному віці та жінки двадцяти з чимось років зазвичай викликає деякі питання, але історія розглядає цей спонтанний зв’язок — від супроводу в поїздці до ділового партнерства — як дивну протягнуту між ними нитку, народжену не тілесним бажанням (не взаємним, за принаймні), а емоційною співзалежністю.
Фатальна вісімка (1996)
Зводити такий еклектичний і тематично багатий твір, як цей фільм Андерсона, до одного простого мотиву, означає бути повним сліпцем. Проте є архетип персонажа, який з’являється в його роботах частіше, ніж будь-який інший — це сурогатний батько.
“Вісімці” не вистачає багато чого, але і до цього дня фільм залишається своєрідним мікрокосмом стилю ПТА, де заявлені всі його візуальні фішки.
Примарна нитка (2017)
З усіх рідкісних якостей, які має Андерсон, визначальним для нього, мабуть, є його діапазон. У той час як більшість його сучасників не відходять від розроблених ними звичних стежок і знайомих ритмів оповідання, ПТА побудував свою кар’єру на постійному винаході себе.
Хоча ця камерна андерсонівська драма вийшла не менш пронизливою і хвилюючою, ніж інші його фільми, вона все ж таки вибивається надзвичайно, як мінімум у формальному аспекті.
Кохання, що збиває з ніг (2002)
Про переваги Андерсона як сценариста щось так говорить деталь, що з великого списку чоловічих протагоністів, куди входять і жадібні нафтові магнати, і морально змучені ветерани війни, і порнозірки з наркотичною залежністю, найціліший продавець вантузов. Адам Сендлер у своїй, здається, найкращій ролі в кар’єрі, грає Баррі Ігана, забитого інтроверта, який приховує демонів, що терзають його, під маскою зовнішнього спокою. Головний герой через багато чого проходить у цьому фільмі, і іноді спостерігати за його байдужим ставленням до себе стає навіть важкувато.
Майстер (2012)
Якщо уважніше придивитися до колекції емоційно зламаних персонажів ПТА, у них можна знайти багато спільних рис. Самотні, що збилися з дороги, ці душевні каліки перебувають у стані постійного душевного роздратування. Це стосується Фредді Куелла, безпритульного алкоголіка, ветерана Другої світової, який за збігом обставин зустрічає Ланкастера Додда, харизматичного лідера зі схильністю як до пишномовних спічів, так і до порожніх обіцянок. “Майстер” цілком покладається на плинну динаміку між цими двома разюче відмінними чоловіками.
Ночі у стилі буги (1997)
“Ночі в стилі буги” – це класична історія зльоту і падіння на матеріалі порноіндустрії 70-х, що розповідає про перетворення Едді Адамса з посудомийника в нічному клубі на популярну порнозірку. Фільм відкрито заявляє про джерела свого натхнення, відсилаючи до калейдоскопічного наративу Роберта Олтмена та емоційної операторської роботи Мартіна Скорсесзе.
Нафта (2007)
П’ятий повнометражний фільм Андерсона розповідає про Деніеля Плейнв’ю (Деніел Дей-Льюїс у своїй найкращій ролі), який на рубежі століть подорожує каліфорнійською пустелею зі своїм прийомним сином у пошуках нафти, грошей та влади. Його перетворення на безжального магната покликане донести стару як світ думку: жадібність і егоїзм — корінь усіх лих. Але “Нафта” є справжньою американською трагедією, що не старіє класику.
Магнолія (1999)
Набивши руку на “Ночах у стилі буги”, Пол Томас Андерсон вирішив у наступному проекті показати рішуче все, на що здатний. І в цьому сенсі “Магнолія” – фільм із надлишком. Це оперна симфонія, пронизана всією помпезністю та зарозумілістю молодого режисера, який не може вже дочекатися, щоб показати всім і кожному своє унікальне бачення.