Зараз, коли можна віддихатися від напруженого періоду підготовки і проведення 76-ї церемонії вручення «Золотого Глобуса» – однієї з двох найпрестижніших у світі кіно і телебачення нагород, я хотів би поділитися з вами деякими спостереженнями і роздумами як би зсередини «Золотого Глобуса» .
Ось уже двадцять третій рік поспіль я, як член впливової Асоціації зарубіжної преси Голлівуду (Hollywood Foreign Press Association) і голова її Комітету з фільмів іноземними мовами, беру участь у голосуванні за присудження «Золотого Глобуса» в 24 категоріях кіно і телебачення. А весь рік, що передує цьому голосуванню, працюю, серед іншого, над прийомом на конкурс і оформленням до голосування фільмів, представлених у категорії «Кращий фільм іноземною мовою» (мається на увазі будь-яка картина, де в діалозі не менше 51% мови іншої ніж англійська).
У 2018 році в цій категорії були допущені до голосування 83 картини з 54 країн світу. На відміну від премії Американської Академії кіномистецтва «Оскар», де допускається подача тільки однієї картини іноземною мовою від кожної країни, ми приймаємо будь-яку кількість фільмів із країни, якщо вони відповідають нашим критеріям. Вони прості, крім відсотка неанглійського діалогу (дивіться вище) – картина повинна бути показана в комерційному прокаті країни (або країн у разі спільного виробництва) в період із 1 жовтня року, що передує «Золотому Глобусу», до 31 грудня року, за який вручаються премії, тобто 15 місяців.
Цей нагородний рік був надзвичайно рясним на кількість російських фільмів, представлених на «Золотий Глобус» і прийнятих на конкурс. Їх було цілих шість – більше, ніж із будь-якої іншої країни! Навіть більше Індії, яка представила «тільки» п’ять.
На мій черговий подив від України не було представлено жодного фільму. Навіть «Донбас», який пішов на «Оскар», нам не спромоглися представити. Судячи з цього, в Україні варто звернути увагу на можливість брати участь у такому престижному конкурсі.
Так, жодна з російських картин, серед яких були такі визнані твори, як «Собібор», «Довлатов» і «Людина, яка здивувала всіх», не ввійшла в заповітну п’ятірку номінантів. Але конкуренція в цьому році була виключно сильною. Настільки сильною, що навіть багаторазово нагороджена на фестивалях польська картина «Холодна війна» в цю п’ятірку не ввійшла. А переміг мексиканський фільм «Рим» (Roma), який до цього став переможцем вельми престижного Венеційського фестивалю.
Але російським кінематографістам впадати у відчай не треба. По-перше, у нашій Асоціації немає ніяких художніх або політичних упереджень проти російської кінопродукції. На «Золотий Глобус» були номіновані тільки в останні роки «Повернення», «Нелюбов» Андрія Звягінцева і «Край» Олексія Учителя, а «Левіафан» Звягінцева отримав «Золотий Глобус».
Що стосується фільмів англійською мовою, то я був згоден із вибором моїх колег у більшості випадків. Переможцями в жанрі драма стали музична драма-біопік «Богемська рапсодія» і виконавець у цьому фільмі ролі рокера Фредді Меркьюрі актор єгипетського походження Рамі Малек. Це були і мої фаворити. У категорії «Кращий фільм мьюзикл або комедія» перемогла «Зелена книга» режисера Пітера Фареллі. Я теж голосував за цю картину, тому що, на мій погляд, при всіх достоїнствах інших переможців і номінантів, цей фільм був для мене, якщо хочете, найбільше «для душі». Тобто під час його перегляду я не замислювався про роботу режисера, оператора, гру акторів, а просто співпереживав героям. Особливо тому, якого грає Вігго Мортенсен. Цей актор данського походження настільки перевтілився в реального бруклінського італо-американця Тоні Валлелонга, що просто бачиш перед собою цю людину, чий образ прекрасно створений в тому числі і спів-переможцем у категорії «Кращий сценарій» Ніком Валлелонгою, сином нині покійного Тоні.
Який прекрасний пам’ятник своєму батькові створив цей досі мало відомий кінематографіст!