Кліпмейкерство – єдиний на сьогодні вид вітчизняного кінематографа, який виглядає не гіршим за найкращі закордонні аналоги. І в цьому полягає один із небагатьох «плюсів» урочистостей кітчу в українській культурі.
Імідж музикантів багато в чому залежить саме від візуалізації їхніх пісень. Проте кліпмейкери зазвичай залишаються «темними конячками»: їхня роль хоч і визначальна, проте їхні імена мало хто знає. У зв’язку із цим ми відібрали десятку найбільш значущих кліпмейкерів України.
Семен Горов
Один із перших українських кліпмейкерів. Він почав знімати музичні відео ще в середині 90-х років, коли вітчизняний шоу-біз лише зароджувався. Єгоров візуалізував пісні Софії Ротару, Таїсії Повалій, гурту ВІА ГРА та ін. На той час він умів вразити недосвідчених українських меломанів. Однак сьогодні його роботи виглядають не більше ніж калькою на закордонні кліпи.
У новорічну ніч 2002 року на екрани вийшла його музична картина «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». На сьогодні вона залишається одним із найуспішніших новорічних мюзиклів України. Після цього він зняв ряд повнометражних стрічок: «Божевільний день або Одруження Фігаро», «Попелюшка», «Пригоди Вєрки Сердючки» та ін.
Потап
(Олексій Потапенко)
Його пафосні стрічки дивляться лише ті, кого не лякає передозування гламуром. Примітивна образність у цих кліпах орієнтована на малоосвічених підлітків, які складають кістяк його фанатської череди. Зазвичай він знімає кліпи на музику тих виконавців, яких сам і продюсує, або для яких пише пісні: «Час та скло», Настя Каменських, а також «Потап та його команда».
На сьогоднішній день він зняв понад два десятки кліпів, кожен з яких наповнений побутовим гумором та стебом. Так само, як і свої пісні, ідеї для кліпів Потап тотально запозичує у закордонному шоу-бізі. У його роботах немає й мови про власний стиль, або про авторський підхід до візуалізації.
Віктор Придувалов
Режисер прославився своїми кліпами до пісень «Океану Ельзи». Найкращим із них, на думку фанів гурту, є його відео до композиції «Холодно». Також він працював із групами Бум бокс, Плач Єремії, ТНМК, Тартак тощо.
Свою творчу природу Придувалов характеризує міфічно: «Все приходить із космосу. Сам я нічого не вигадую. Через мене проходить якась інформація, і я її лише записую…». Подібні думки не випадкові, враховуючи те, що кліпмейкер – прихильник використання препаратів, які розширюють свідомість. Пояснює це він досить просто: Це необхідна складова творчості. Ті, кому це треба – нехай використовують».
У 2005 році «космос» надихнув Придувалова на зйомки міні-серіалу «Весілля Барбі» та повнометражної стрічки «Алі Баба та сорок розбійників» – сучасної версії радянської музичної казки. Обидва ці фільми отримали дуже низьку оцінку як критиків, так і глядачів. Крім того, режисер займається музикою – у 2011 році вийшов його альбом «Все так повільно».
Андрій Рожен
Як і для багатьох режисерів, створення кліпів стало для Рожена своєрідним початком кінокар’єри. «Набивши руку» на музичних відео для гуртів «Антитіла», «С.К.А.Й.» і т.д., він перейшов більш серйозні проекти. 2012 року він дебютував у повнометражному кіно, знявши стрічку в копродукції з Нігерією «Легка як пір’їнка». Згодом вийшла його короткометражка «Солов’ї, солов’ї».
Багато кінематографістів намагаються побудувати свій творчий шлях за подібним сценарієм. Проте переважно всі вони в’язнуть у комерційному кліпмейкерстві, і вже ніколи не переходять на зйомку повнометражних проектів, у яких первинною є саме творчість, а не гроші.
Максим Паперник
Зйомками кліпів Паперник зайнявся у бурхливі 90-ті роки, коли сіро-чорні руїни радянської естетики ще не перетворилися на фарби капіталістичної поп-культури. Його дебют – відео до пісні Ірини Білик «Я пливу». Згодом він працював із Софією Ротару, Ані Лорак, групою ВІА ГРА, Наталією Могилевською тощо.
З 2003 року виходить його перша повнометражна новорічна стрічка «За двома зайцями» з Аллою Пугачовою та Максимом Галкіним у головних ролях. Успіх цієї картини заклав фундамент для успішної повнометражної кар’єри Паперника і сьогодні він зняв уже з десяток таких фільмів, серіалів та мюзиклів.
«У нашому шоу-бізнесі дуже зручно і вигідно прикидатися придурками та ідіотами» – вичерпно характеризує він своїх колег по цеху.
Віктор Скуратовський
Роль басиста у рок-групі завжди невдячна. По-перше, його гра не завжди чутна крізь масивний ударний ритм. А по-друге, бас-гітарі майже ніколи не довіряють сольні партії, віддаючи перевагу іншим інструментам. Щоправда, Скуратовському все одно вдалося вийти з тіні інших музикантів «Другої Річки» – він зайнявся зйомками кліпів.
Крім доброго десятка відео, які він зняв для своєї групи, Віктор також створював кліпи для Асії Ахат, Аlyosha, Wassabi, Tania BerQ та ін. Окремі його роботи стали викликом громадської моралі. Так, у кліпі на пісню «Верьовки» він змусив учасників гурту Nikita ходити перед камерою повністю оголеною.
Олександр Філатович
Кіль
кількість кліпів Філатовича наближається до двох сотень. При цьому він ще й встиг зняти кілька телепередач та повнометражну стрічку “Рука на щастя” (2008), а також написати музичний альбом. Він співпрацював із Вєркою Сердючкою, Іриною Білик, групами «А.Р.М.І.Я.», «НеАнгели» та ін.
«Кліп – це не лише мистецтво, а й бізнес. Це реклама виконавця і саме це є головним підтекстом та метою у наших роботах», – коментує свою творчість режисер. Ідеї своїх робіт він сміливо запозичує в інших художників. Так, на хвилі популярності фільму «Чорний лебідь» (2010) Філатович знімає відео пісні Вадима Казаченка «Якщо кину тебе», де практично один за одним копіює стиль голлівудської стрічки. Апогеєм плагіату Філатовича став кліп до пісні Ірини Федишин “розпал вогонь”, який копіює відео до пісні болгарської виконавиці Andrea (SAHARA) “HAIDE HOPA”.
Євген Тимохін
Роботи цього кліпмейкера – торжество кітчу та гламуру. Зазвичай оголених тіл у кліпі Тимохіна більше, ніж слів у всій пісні, що він ілюструє. Режисер працював з такими виконавцями, як Kazaky, Міка Ньютон, Борис Апрель, «Авіатор» та ін. 2006».
Катя Царік
Інтелігентність – майже унікальне явище для шоу-бізнесу. Саме цим роботи Каті Царик відрізняються від більшості інших вітчизняних кліпів. Вона працювала з Олександром Пономарьовим, Наталією Могилевською, гуртами «С.К.А.Й.», Табула Раса тощо. Саме їй Людмила Гурченко довірила зняти відео на своє переспівування земфірівської пісні «Хочеш», яку актриса виконала у своєму артистичному стиль. Після цього Царик зняла документалку «Легенда», присвячену Людмилі Марківні. З чуток, саме під час передпрем’єрного перегляду цієї стрічки Гурченко і відійшла в інший світ…
«Чим популярніший артист – тим він простіше», – характеризує співаків Катя Царик, зазначаючи, що під час зйомок кліпу легше працювати саме з професіоналами.
Алан Бадоєв
Безумовний лідер серед вітчизняних кліпмейкерів, в активі якого понад 260 музичних відео. Він починав знімати, коли вітчизняний шоу-біз знаходився лише у зародковому стані. Поняття «гламур» тоді можна було зустріти скоріше у словниках нових слів, ніж у розмові пересічних людей.
З того часу він встиг попрацювати практично з усім естрадним бомондом СНД, проте найчастіше до нього звертаються Ірина Білик, Тіна Кароль та Світлана Лобода. У середньому вартість кліпу від Бадоєва становить щонайменше $100 тис.
У 2007 році він зняв дебютну повнометражну картину Оранжлав, яку дуже стримано сприйняли як критики, так і широкий глядач. Бадоєв неодноразово говорив про своє бажання «бути попереду». І якщо за кількістю знятих кліпів він справді випередив своїх колег, то за якістю – поступається іноді навіть дебютантам. У його музичних відео останнім часом все частіше зустрічаються запозичення із іноземних кліпів, а нові ідеї з’являються все рідше.
Тоді як вітчизняна кіноіндустрія тільки стає на власні ніжки, а українські режисери ще не виросли з «коротких штанців» – наше кліпмейкерство вже ходить на високих підборах. Адже саме в кліпах можна побачити використання новітніх кінематографічних технологій і саме на музичних відео вчиться знімати більшість молодих режисерів.
Але незважаючи на те, що кліпмейкерство постійно підживлюється «свіжою кров’ю» кінематографістів, що підростають – свіжі ідеї в наших музичних відео зустрічаються вкрай рідко. У цьому і полягає головна недуга української індустрії кліпів.