Цього року конкурс DOCU/КОРОТКО складається суто з українських фільмів. Ми зібрали оповіді, вимушено розказані за кордоном, в один простір із фільмами, знятими митцями/-кинями, які залишилися вдома, в Україні. Розповідаємо про те, що це за фільми.
«Птиця» Аліни Максименко — це стрічка про стосунки матері та її дорослої доньки. Ці два світи рідко взаємодіють між собою, утворюючи метафору людської самотності. Однак, зрештою, під час пандемії, героїнь обʼєднує історія смерті Каті, доньки їхньої подруги Інни.
«Ліс, ліс» Марії Стоянової створено з домашніх відеозаписів української родини, датованих 2002–2008 роками. Через вернакулярні відео з минулого фільм прагне говорити про множинність, вкоріненість, про нас самих.
«Прокидаючись у тиші» Міли Жлуктенко та Даніеля Асаді Фаезі — оповідає про українські родини, які, втікаючи від війни, знайшли прихисток у Німеччині — в колишній казармі Вермахту. Фільм — портрет німецького минулого та майбутнього очима дітей.
«Чорнобиль 22» Олексія Радинського — це історія окупації Чорнобильської зони, розказана безпосередніми очевидцями російського вторгнення з-поміж колективу ЧАЕС. У цьому макабричному епізоді російського вторгнення переплітаються катастрофічні сценарії з минулого та теперішнього.
«Алоє, фікус, авокадо і 6 драцен» Марти Смеречинської — щемкий роздум про залишені під час втечі від війни речі й цінність спогадів, що продовжуються в них. Люди з’являються на цьому «складі», щоб забрати частинки власного дому у формі посилок. Серед сотень коробок з адресами українських міст можна побачити пральну машину, замотану в скотч, метрові кімнатні рослини з коренями та дитячі малюнки.
«Ти тут?» Злати Вересняк — розповідає про Орину, 18-річну українську дівчину, що була змушена залишити свою батьківщину через війну. Вся її родина, разом із семирічною сестрою, залишилася в країні. Її єдиною підтримкою та постійним нагадуванням про рідний край є щоденний зв’язок із молодшою сестрою.
«Щоразу затинаюся від звістки з Києва» Дарини Мамайсур досліджує неспроможність мови осягнути й описати шокуючу реальність війни. Режисерка, що перебуває далеко від дому, бере уроки мовлення, аби навчитися переконливо й правильно говорити. Паралельно ми спостерігаємо за її спілкуванням з подругою, що перебуває в Києві. Помічаючи, як війна втручається у вашу свідомість і щоденну рутину незалежно від відстані.
«Імла» Дмитра Шовкопляса — фільм-есей, відзнятий на мобільний телефон, у спробі схопити відчуття стану «тут і тепер» наприкінці лютого 2022 року та дослідити повсякденність під час війни.
«Друге дихання» Максима Лукашова — оповідає про кларнетиста з Чернігова, який після вторгненння стає волонтером. Тепер він, під обстрілами, на велосипеді розвозить нужденним речі найпершої потреби. Тримати психіку в рівновазі допомагає йому давнє хобі — традиційне китайське чаювання.
«Маріуполь. Сто ночей» Софії Мельник — анімаційний фільм, що розповідає історію маленької дівчинки, що прокидається від вибухів 24 лютого 2022 року та намагається знайти когось живого в палаючому місті. Прототипом головної героїні фільму була чотирирічна Аліса, що залишалася в оточеному Маріуполі протягом всього часу облоги.
Більшу частину фільмів із програми DOCU/КОРОТКО можна буде переглянути в онлайн-кінотеатрі DOCUSPACE.
Детальніше про стрічки читайте в матеріалі програмерки Docudays UA Дар’ї Левченко.
Кінокритики назвали кращі українські фільми 2021 року