«Зустрічають по одязі…» – цього прислів’я дотримується як кожна людина, що поважає себе, так і кожен серйозний режисер, який намагається надати своїм фільмам особливий стиль. Саме тому для роботи над тією чи іншою стрічкою запрошуються імениті модельєри. Створені ними костюми стають не лише справжніми творами високого мистецтва, а й передають на екрані те, що самому акторові зіграти не під силу.
Буває ж, що фільм взагалі запам’ятовується тільки по одязі головних героїв. Так, усі добре знають маленьку чорну сукню від Givenchy у «Сніданку у Тіффані» або епатажні вбрання від Gaultier у «П’ятому елементі». Все це вкотре підтверджує величезне значення костюмів у кінематографі.
Giorgio Armani
Вперше Джорджіо Армані спробував себе у кіно 1980 року, коли його запросили попрацювати над костюмами для картини «Американське жиголо». Сам собою фільм видався посереднім, проте саме після нього виконавець головної ролі Річард Гір отримав звання секс-символу десятиліття. Як зазначили критики, актор настільки уславився саме завдяки вбранням від легендарного модельєра.
Після цієї картини Армані став отримувати безліч пропозицій від голлівудських режисерів, проте до роботи у кіно дизайнер підходив дуже вибірково. Найбільш яскравими фільмами, в яких можна побачити його костюми, стали: «Викуп» (1996), «Феномен» (1984) і «Безславні ублюдки» (2009).
Елітарність робіт модельєра залучила також творців франшизи «Темний лицар» (2008, 2012). Щоб підкреслити аристократичність головного героя Брюса Вейна (який ховався під маскою Бетмена), Армані випустив ексклюзивну серію чоловічих костюмів. На думку дизайнера, образ мільярдера-затворника у картині підкреслює піджак вугільно-чорного кольору в тонку смужку.
Jean-Paul Gaultier
Справжню славу кіномодельєра Готьє отримав після виходу картини Люка Бессонна «П’ятий елемент» (1997), на яку він підготував серію футуристичних нарядів.
Виконавницю головної ролі Мілу Йовович одягли в мінімалістичний костюм, що складається всього з кількох білих бинтів, а телеведучого Рабі Рода, який невмовкає, – в епатажну леопардову куртку. За словами самого режисера, Готьє запросили попрацювати над картиною насамперед тому, що його витвори чудово передають урбаністичний дух Нью-Йорка.
В одязі, створеному модельєром, поєднується одночасно еротичність та стриманість, а також пафос та аристократичність. У кожному вбранні Готьє кидає виклик традиціям, за що він і отримав негласне звання «провокатора» у світі високої моди.
Роботи легендарного художника можна також зустріти у фільмах «Шкіра, в якій я живу» (2011), «Дурне виховання» (2004), «Кухар, злодій, його дружина та її коханець» (1989) та інших.
Hubert Givenchy
Одрі Хепберн стала іконою стилю 60-х багато в чому завдяки вбранням від Юбера де Живанші, який створив одяг для її найкращих ролей. Їхня співпраця почалася з картини «Сабрина» (1954), костюми в якому були відзначені премією «Оскар».
Дизайнер постійно повторював, що Одрі Хепберн – втілення його особистих уявлень про те, якою має бути ідеальна жінка. Витончена елегантність вбрання від Живанші настільки підкорила актрису, що вона замовляла у нього одяг не лише для ролей у кіно, а й для повсякденного життя.
Загалом, кутюр’є створив костюми для восьми фільмів за її участю, серед яких такі шедеври, як «Кумедна мордочка» (1957), «Кохання після полудня» (1957) і «Як вкрасти мільйон» (1966).
Легендарна «маленька чорна сукня», в якій актриса з’являється в «Сніданку у Тиффані» (1961) практично відразу після прем’єри фільму стала візитною карткою модельного будинку Givenchy.
У 2006 році це вбрання було виставлено на продаж на аукціоні Christie’s. Його початкова ціна становила £50 тис., проте в результаті напружених торгів вона зросла в дев’ять разів, склавши £467,2 тис.
Karl Lagerfeld
Робота над фільмом «Коко до Шанель» (2009) проходила непросто – його автори багато разів переписували сценарій і довго шукали виконавицю головної ролі, проте з художником по костюмах вони визначилися відразу. Ніхто не зміг би створити вбрання для образу Коко Шанель краще, ніж це зробив Карл Лагерфельд, який свого часу був арт-директором модельного будинку Chanel.
Одяг, створений цим майстром для фільму – це не просто «декорації, що рухаються», а його повноправний герой. Зовнішність Коко – це вираз її внутрішнього світу, її філософії та почуттів.
Також роботи Лагерфельда можна побачити у картині «Каллас назавжди» (2002), оскароносній стрічці «Бенкет Бабетти» (1987), шедеврі Клода Шаброля «Криваве розпуста» (1973) та кількох інших фільмах.
Chanel
Сама ж Коко Шанель стала свого часу першим дизайнером у кіно, який отримав гонорар вище, ніж виконавці головних ролей. Налагодивши у 1930-х роках співпрацю зі студією Metro Goldwyn Mayer, модельєр змусила жінок ходити в кіно не лише заради самих фільмів, а й для того, щоб побачити останні віяння в моді, що в ті роки було абсолютним новаторством.
Однак роботу Шанель у кінематографі не можна назвати вдалою. Фільми, для яких вона створювала костюми хоч і визнані сьогодні класикою – мало хто звертає у них увагу на дизайнерський одяг.
Роботи модельєра можна побачити у стрічках “Набережна туманів” (1938), “Правила гри” (1939), “Кров поета” (1930) та інших.
Prada
Наступного року на екрани вийде картина “Великий Гетсбі” (2013), в якій з’явиться ціле сузір’я голлівудських знаменитостей. Однак, окрім прекрасної акторської гри та захоплюючого сценарію, якими славляться стрічки режисера База Лурмана («Мулен Руж» (2001), «Австралія» (2008)), картина буде цікава і своїми костюмами, розробленими Міуччою Прадою, креативним директором модельного будинку Prada.
У своїх роботах дизайнерка намагалася максимально точно передати дух вишуканого арт-деко, популярного у 20-х роках: шик вечірніх дамських суконь, блискучі костюми для танців та аристократичні суворі чоловічі фраки. Доповнять атмосферу фільму коштовності легендарного бренду Tiffany&Co.
Раніше Міучча Прада вже створювала вбрання для фільму “Ромео + Джульєтта”. Однак епатажні костюми цієї стрічки, які надто сміливо трактували середньовічне оздоблення, припали до смаку далеко не всім.
Yves Saint Laurent
Коли легендарний режисер Луїс Бунюель розпочав роботу над своїм шедевром «Денна красуня» (1967), він запросив на головну роль тоді ще молоду актрису Катрін Деньов, а на місце художника по костюмах – законодавця мод у Франції Ів Сен Лорана. У результаті цей фільм започаткував довгу та плідну дружбу майбутньої кінодіви та талановитого модельєра.
Своїми костюмами дизайнер зміг привнести до старанного образу головної героїні «денної красуні» загадковість і якусь непередбачуваність. Її зовнішність настільки промовиста, що буквально з перших кадрів глядач починає підозрювати пристойну дівчину з вищого суспільства у мерзенних справах.
Ів Сен Лоран обожнював Катрін, практично ставши її персональним модельєром і створивши костюми для таких стрічок за її участю, як «Капітуляція» (1968), «Сірена Міссісіпі» (1969), «Ліза» (1972), «Голод» (1983) та інших.
Christian Dior
Любов до кінематографу Ів Сен Лорану напевно прищепив його вчитель Крістіан Діор, який свого часу встиг створити цілі серії костюмів для фільмів. За своє недовге життя геніальний кутюр’є розробив вбрання для 25 фільмів і одного разу навіть номінувався на «Оскар» за свої старання у картині «Вокзал Терміні» (1955).
Коли Альфред Хічкок запросив знятися у своїй стрічці «Страх сцени» (1950) Марлен Дітріх, яка була на той момент секс-символом епохи, вона зажадала, щоб художником по костюмах був саме Крісті ан Діор. Режисер, звичайно ж, погодився, від чого фільм лише набув нових переваг. Його костюми у цій стрічці виглядали одночасно ефектно та вишукано.
Дизайнер не тільки створював елегантне вбрання, яке вносило нове дихання в аристократичний стиль початку століття, але й умів пристосовувати їх до широкого екрану. Насичаючи сукні головної героїні особливим блиском, він досягав ефекту, коли вона виділялася серед інших персонажів і не зливалася з ними в сіро-чорній палітрі, адже кольорова плівка тоді була ще непопулярною.
Кажуть, що підібрати костюм для персонажа у фільмі дизайнеру варто не менше, ніж самому акторові вжитися в роль. Тож участь іменитого модельєра у створенні картини рівноцінна появі на екрані всесвітньо відомої кінозірки.
