У пошуках «Великої краси»

великая красота

У центрі сюжету «Великої краси» – світський лев, король римської богеми, з дещо гангстерським ім’ям Джеп Гамбарделла. У своєму житті він досяг, напевне, всього, чого лише можна бажати. Широке визнання, слава, багатство, велика увага з боку слабкого полу навіть у 65 років… Він працює у глянцевому виданні, час від часу пишучи туди якісь інтерв’ю чи репортажі. Однак це заняття не приносить йому задоволення. Багато років тому він написав одну єдину книгу, яка забезпечила йому імідж письменника. Проте з тих пір він нічогісінько так і не написав.

«Коли мені стукнуло 65 років, я зрозумів для себе одну дуже важливу річ. З цього дня у мене вже немає часу на те, щоб займатися тим, чого я не хочу», — дещо нарцисично, проте, погодьтесь, абсолютно справедливо заявляє Джеп.

Більшу частину свого життя головний герой провів у самому центрі римської богеми, купаючись у розкоші та багатствах. Він ситий життям настільки, що, напевне, в усьому світі вже не знайдеться нічого, що б могло його вразити чи, принаймні, хоч якось розважити. Власне від цього він і страждає. На старості він зіткнувся з фатальним відчуттям, що світ навколо спорожнів і в ньому вже не лишилося місця для істинно величної краси.

Її пошук – власне, і є головним мотивом стрічки. Незважаючи на те, що дія всього фільму розгортається в самому центрі Рима – жодної банальної панорами міста у ній не з’являється. Враховуючи те, що в столиці Італії за останні сто років були зняті тисячі фільмів, в яких можна зустріти буквально всі красоти Вічного міста, такий прийом авторів «Великої краси» не може не вразити. Режисерові Паоло Соррентіно вдалося відкрити перед глядачем абсолютно новий бік Рима.

Цей фільммейкер славиться своїми фільмами «Де б ти не був» та «Дивовижний», які отримували престижні нагороди на Канському кінофестивалі. «Велика краса» також змагалася за «Золоту пальмову гілку», проте в результаті не отримала жодної нагороди. Що ж, в останні роки на легендарному кінофесті Лазурного берега прослідковується дещо сумна тенденція, коли істинно великі фільми не отримують ключові нагороди. Так сталося, наприклад, з минулорічним шедевром Леоса Каракса «Holly Motors».

Проте неуважність канського журі компенсували чотири нагороди Європейської кіноакадемії, «Оскар», «Золотий глобус» та ціла низка інших авторитетних призів.

У «Великій красі» Соррентіно кинув виклик творчості Фелліні. Цей фільм – своєрідний сиквел легендарної роботи італійського класика «Солодке життя».

Обидві ці стрічки переповнені точними репліками на сучасне буржуазне суспільство. Деградуюча аристократія, релігійний абсурд, апатичні багатії та їх діти, які заблукали в житті – все це формує картину гротескного римського суспільства як 60-х (коли було знято «Солодке життя»), так і в 2010-х років.

Свого часу інтерпретувати чи зробити сиквел інших фелінієвських фільмів намагалися американці Вуді Аллен («Спогади про зірковий пил») та Роб Маршал («Дев’ять»), а також грузин Георгій Шенгелая («І йшов потяг»). Проте всі ці стрічки були не більш ніж гіпсовою копією вишуканих мармурових статуй, роботи Фелліні.

Ну, а нове творіння Соррентіно стало першим в історії фільмом, співмірним із творами італійського класика. Таким чином автор стрічки про Джепа Гамбарделлу довів всьому світові, що ера занепаду видатного кінематографа Апеннінського півострова завершується. І в сучасному італійському кіно віднайдеться місце «Великій красі».

Leave a Reply