«П’ята терапія»: КіноКайф Стаса Домбровського

Стас Домбровский

Закінчується робота над фільмом Аліси Павловської «П’ята терапія», в основу якого покладено автобіографічні пости у Facebook одеського поета-провокатора Стаса Домбровського. Сам він виступив співавтором сценарію і виконавцем головної ролі в картині.

Стрічка розповідає про кримінальне та наркоманське минуле головного героя. У 15 років він дізнався, що хворий на СНІД і пустився у всі тяжкі. Дійшовши до самого дна з цілим списком важких хвороб, він зумів зупинитися й почати нове життя. Про те, чого чекати від фільму, розповідає Стас Домбровський.

Як розшифровується назва фільму «П’ята терапія»?

У 2007 році мені поставили діагноз третя стадія СНІДу. До того ж у мене був туберкульоз, гепатит, плеврит обох легень… Коротше, я був фактично трупом. На той момент я перебував у зоні суворого режиму. У зв’язку з цим мене вивезли в республіканську лікарню, в якій була спеціальна палата для таких як я, і називалася вона «П’ята терапія». Туди зносили тих, хто помирає. За два місяці, які я провів у цій палаті, з 22 моїх сусідів померло 17. З цієї спецпалати мене актувати – винесли вмирати за межі зони. Таким чином, я опинився на волі на півтора року раніше терміну.

П’ята терапія в фільмі – це свого роду точка відліку?

Це точка відліку, що змусила відчути дно і прийняти чітке рішення «досить!»

В одній із публікацій у пресі ваш фільм називається «справжнім кіно про справжню Одесу». Мається на увазі, що в стрічці буде ставка на одеський колорит, якого в місті не залишилося?

Цього трафаретного одеського колориту і не було ніколи. В Одесі вкрай мало говорять тим колоритним суржиком, який останнім часом видають за характерну особливість нашого міста. Це все міф. А справжня Одеса – це вміння з гумором переживати будь-які тяготи життя. Саме це ми й покажемо у фільмі.

Коли з’явився задум зняти такий фільм?

Ідея зняти фільм про себе у мене народилася ще років у 11 (посміхаючись – ред.). Ну, а якщо серйозно, то коли я подивився стрічку Аліси Павловської про Стаса Подліпського «Не хочу вмирати» (2013), то запропонував їй зняти кіно про себе. На що Аліса посміялася… Протягом наступного року я створював самого себе. Кардинально змінював своє життя і писав у Facebook про своє минуле кримінальне й наркоманске життя. За певний час Аліса прочитала кілька таких моїх постів і ми взялися за сценарій. Сама зйомка в результаті зайняла лише місяць.

Статті  «П'ята терапія»: КіноКайф Стаса Домбровського

Сценарій був повністю написаний на основі ваших постів у Facebook?

Так, абсолютно. 2 роки і 8 місяців тому я почав одужувати від наркотичної залежності. Facebook для мене тоді став свого роду терапією. У соціальній мережі я розповідав про своє минуле. Мені було абсолютно все одно, що про мене подумають оточуючі. Головне, що на той момент я сам про себе вже багато чого зрозумів.

Наприклад, я вставав зранку і в мене з’являлося бажання вжити наркотики або піти добути грошей старим шляхом (вкрасти). Та замість цього я сідав і виписував щось зі свого минулого життя. І після того, як я це публікував – я міг уже спокійно продовжувати день і йшов працювати: стояв на вулиці, як жива скульптура, відвідував курси крою та шиття, робив якісь театральні проекти… Словом, я виливав в Facebook свою ломку і йшов далі.

А якою була реакція читачів на ці пости?

Була критика, яку я уважно читав і вносив правки у записи. Завдяки цьому я почасти й удосконалив свій стиль. Незабаром має вийти моя перша книга.

Які наркотики фігурують у фільмі?

Ширка, чорний опіум, екстазі, трава… банальщина. Вуличні наркотики. Так звана «Босяцька каша» – то, змушує не бачити реальність.

У вашому фільмі наркотики показуватимуться з моралізаторської точки зору, а-ля «не робіть так»?
Ніякого моралізаторства у фільмі немає. Першопричина всього зла – не в наркотиках, як таких, а в самій людині. Коли залежній людині кажуть, що вона є наркоманом і потрібно зав’язувати, то вона зазвичай починає говорити, що оточуючі нічого не розуміють. Типу, «ми летимо, а ви повзе». Чим нижче вчинки – тим вище їм придумуються виправдання. Наш фільм про виправдання, які придумує собі залежна людина, щоби не жити, а існувати.

Я так часто розповідаю про своє кримінальне та наркоматське минуле, перш за все, щоби ви всі знали, хто перед вами стоїть, і щоб я не міг вас обдурити. Своїми розповідями я себе ж і обмежую.

Статті  «П'ята терапія»: КіноКайф Стаса Домбровського

Ви дивилися фільми Олександра Шапіро? У багатьох його картинах робиться акцент на наркотиках. А деякі свої стрічки він знімав під впливом речовин, що розширюють свідомість. Такий був його творчий стиль. А чи брали участь наркотики в створенні «П’ятої терапії»?

Я подивився уривками один або два фільми Шапіро. Ці картини викликали у мене тягу до наркотиків. Тому що я насправді до сих пір не знаю нічого кращого, ніж наркотик. Тому я повністю відмовився від будь-яких наркотиків і алкоголю.

«П’ята терапія» знімалася в цілковитій тверезості. Вона, перш за все, не про кримінал і наркоти. А про те, як важливо навчитися себе приймати. Це історія про боротьбу з самим собою.

Показуючи цей фільм, я хочу поділитися своїм досвідом. Я б хотів поїздити з цією стрічкою по місцях, де таке треба побачити. Я хочу показати наркоманам або зекам, що коли починаєш працювати над собою, то це виливається в позитивний результат.

Як фінансувався фільм?

Близько $300 ми зібрали завдяки краудфаундінгу. Один бізнесмен по-дружньому дав на фільм $3 тис. Значну частину бюджету забезпечив продюсер. У цілому на наш фільм скинулися напевне 200 чоловік.

 

***

 

Проверьте свой рот…

Осуждая – проверьте свой рот
На желание быть униженным
Наш Отец лишь по силам дает
Измеряйте свои, – чтобы выдержать

Когда я срываю программу
Выходя с этим миром один на один
Мне тогда говорит моя мама
Шо?- опять обобрался, сын?

Помню, как мое детство кончалось
Я из дома в трамвае, мне шесть…
Батя пил, бил жену, все прощалось
Мать сказала: не твой это крест…

Я в тринадцать спасался в дурдоме
От спец – школы, бил люд, воровал…
Моя мать говорила с укором:
Не моим, ни чужим ты стал…

И уж если воруешь сынок
То старайся сносить вагонами
Ведь не ты, – это я тяну срок
Передачами. Нервами. Зонами…

И когда я впервые прочел
Все Булгакова, Хэма и Гессе
А потом с морфинизмом пришел
Было сказано: Сын мой стал бесом!

В общем: стало и мне тридцать три
Семь судимостей, боль и зависимость…
Я задумался, может таки,
Как то мне изменить эту слышимость?

Так не рвало меня еще
Все что было во мне несчастного
Возопило! Все сучье мое…
Мать плевала в лицо мое красное

Но всегда, когда падал я
Сколько б с трезвости не срывался
Она ближе, чем рядом была
Говорила: Опять усрался?

Все мы делали порознь с нею
Лишь молились и каялись вместе
Бог услышал и дал нам терпение
Быть счастливыми в час и на месте

Я на кухне готовлю омлет
Я другой, быть собой мне не хочется
Моя мать говорит теперь мне:
Стас, сынок и когда это кончится?

Никогда, отвечаю я ей:
Так устал я быть диким и конченным
Что наверное вряд ли теперь
Наше тихое счастье закончится…

У меня есть работа, жена
Я стою, словно нищий, в скульптуре
Но все это как мамы слова:
Наконец то ты вырос… в натуре!!!

И уж если мне падать в конец
Мать мне скажет: Поднялся и встал!
Потому что вернулся отец
Он как вышло, и не пропадал…

Что сказать на прощание Вам?
Это был не душевный стриптиз,
Я все это с земли писал
И мне очень не хочется вниз…

Оглянитесь по сторонам:
Сколько их, вот таких же как я,
По гражданским – по серым углам,
Убиваются, срут под себя?

Помолитесь за всех, за них…
Попросите у Бога прощения
За всех тех, чей животный лик
Вызывает у вас отвращение

Осуждая – проверьте свой рот
На желание быть униженным
Наш Отец лишь по силам дает
Измеряйте свои, – чтобы выдержать