Найбільш екранізований український письменник

іван франко

28 травня виповниться рівно 99 років від дня смерті Івана Франка. Серед усіх українських письменників, кінематограф найбільше любить саме його.

За творами та біографією Каменяра знято  20 ігрових фільмів, враховуючи телесеріали і телевистави. Окрім того, дві його екранізації не збереглися, а ще одну – так і не завершили.

Перші два фільми за його творами зняв німецький кінематографіст Йосип Іванович Рона. У далекому 1927-му він зробив однойменну екранізацію повісті «Борислав сміється». Сценарій до фільму написав Пав­ло Не­че­са (Мир­го­родсь­кий), а його художнім оформленням займалися В. Кричевсь­кий та С. Ху­дя­ков.

Картина переносила глядача у Галичину 70-х рок­ів ХІХ ст., коли жителі Борислава відшукали поклади «зем­ля­но­го вос­ку» (нафти). Через це в місто з’їжджається на заробітки бідно­та. Коли ж хазяї встановлюють же­б­раць­ку за­робітну плат­ню – працівники підіймають страйк. Єдина підтримка страйкарів – їх робітнича каса. Аби подавити страйк, хазяї викрадають гроші робітників, на які фінансувалося повстання.

А в 1929-му Рона знімає за однойменним твором Франка «Захара Беркута». Обидві ці стрічки німецького кінематографіста не збереглися.

Не дійшла до нас і ще одна франківська екранізація. Ю. Дольд-Ми­хай­ли­к разом із сином письменника Петром Фран­ком написали сценарій за мотивами творів «Бо­ри­слав сміється», «Boa constrictor», «На­вер­не­ний грішни­к», «Я­ця Зе­ле­пу­а» тощо. За втілення цієї картини взявся режисер В. Куч­вальський.

Однак йому судилося довести зйомки лише до половини. Бої Другої Світової дійшли до Києва і в місті почалася евакуація. Відзнятий матеріал не увійшов у список цінностей, що підлягали збереженню. Тож плівки були втоплені у Дніпрі. Головну роль у цій стрічці виконував Семен Сващенко.

У 50-х роках було знято чотири стрічки до сторіччя з дня народження письменника. Першим серед них став фільм-вистава «Украдене щастя» (1952). Режисерами картини виступили Ісак Шмарук та Гнат Юра, а головні ролі зіграли Амвросій Бучма та Наталя Ужвій.

Сюжет розгортається в Карпатах у 1870-х роках. У центрі сюжету – класичний любовний трикутник, який сплітає воєдино життя трьох людей: Ганни, її чоловіка Миколи та її коханця – Михайла.

У 1953-му році виходить анімаційна стрічка «Фарбований лис», знята за однойменною казкою письменника. Створив її один із найбільших радянських аніматорів Олександр Іванов.

А в 1956-му, рівно на столітній ювілей Каменяра на екрани вийшов його байопик «Іван Франко». Зняв стрічку Тимофій Левчук, який за свого життя випустив фільми про життя й інших класиків: Коцюбинського, Гоголя, Бальзака.

Протагоніста у цій картині виконав Сергій Бондарчук, який за п’ять років до цього зіграв головну роль в картині «Тарас Шевченко» (реж. Ігор Савченко). Тож не дивно, якщо у свідомості жертв радянської українізації тих років обидва великі письменники сприймалися немов родичі з дуже схожими рисами обличчя.

Ще через рік, у 1957-му, за «Бориславськими оповіданнями» Юрій Лисенко зняв стрічку «Якби каміння говорило». Музику до фільму написав композитор Георгій Майборода. Картина оповідає про тяжку долю робітників нафтових промислів Західної України у другій половині ХІХ ст.

Наступна екранізація творів Франка вийшла лише у 1963-му. Мультиплікаційна стрічка «Заєць та їжак» (реж. Ірина Гурвич) знята за однойменною казкою Каменяра.

У 1967-му з’являється альманах «До світла!», в який увійшли три короткометражні екранізації творів Франка «До світла!», «Муляр» і «Панталаха». Всі ці три картини знімали відповідно режисери Борис Шиленко, Василь Лапокниш та Микола Ільїнський.

Картини дуже переконливо показують потяг ув’язнених до волі та справедливості. Найцікавішою серед них критики називають третю новелу «Панталаха». Її сюжет зосереджений на відважному злодії, який є талановитим самоуком-слюсарем. Через те, що він не погодився коритися тюремним реаліям, його було застрелено.

У 1970-му виходь фільм Юрія Суярка та Б. Мешкіса «Для домашнього вогнища», знятий за однойменним твором письменника. Карина розповідає про щасливе сімейство Анели та Антося Ангаровичів. Вони кохають одне одного, обожнюють своїх дітей і готові на все, аби зберегти це благополуччя.

У тому самому році виходить на екрани й масштабна радянська агітка «Родина Коцюбінських», серед другорядних персонажів якого з’являється Іван Франко.

Реабілітував екранну версію «Захара Беркута» Леонід Осика у 1971-му році. Ролі в картині зіграли Іван Миколайчук, Борислав Брондуков, Іван Гаврилюк та ін. А художнім оформленням картини займався Георгій Якутович.

За певними даними, у 1981 році Едуард Дмітрієв випустив на екрани телефільм «Іван Франко».

Екранізація одного з ключових творів у спадщині Франка «Украдене щастя» не могла лишитися тільки у версії фільму-вистави. Тож у 1984-му році виходить однойменна картина Юрія Ткаченка. Ключові ролі у ній виконали одні з кращих акторів свого часу: Богдан Ступка, Нелє Савиченко, Григорій Гладій та ін. Це була перша телестрічка, знята за твором письменника.

Незважаючи на кризу вітчизняної кіноіндустрії 90-х років, фільми за творами Франка виходили на екрани з приємною регулярністю.

У 1992-му році Борис Савченко зняв ще одну екранізацію «Для домашнього огнища». А в 1993-му виходить семисерійна екранізація «Перехресних стежок», яку зняв Олег Бійма. Картина називалася «Пастка», а головні ролі в ній зіграли Богдан Ступка, Анатолій Хостікоєв, Ольга Сумська та інші видатні актори сучасності.

Через рік Бійма знімає ще один п’ятисерійний серіал за твором «Основи суспільності» – «Злочин із багатьма невідомими». За обидва ці серіали режисер, композитор Володимир Гронський, оператор Лесь Зоценко, а також виконавці головних ролей Олексій Богданович, Ольга Сумська, Зінаїда Дегтярьова і Анатолій Хостікоєв були відзначені Шевченківською премією 1996 року.

Ще одна телесеріальна версія франкових творів у виконанні Олега Бійми вийшла у 1996-му році. Це була одна із частин серіалу «Острову любові» під назвою «Киценька». В основу її сюжету лягло оповідання «Батьківщина».

У 2004-му році виходить чотирисерійний фільм «Украдене щастя», сценарій до якого написали Марина і Сергій Дяченки, а режисером виступив Андрій Дончик. Через рік з’явилася односерійна версія цієї стрічки.

«Це продукт масової культури: драму шекспірівської напруги переведено у площину побутової історії. Події перенесено в наші дні. Такий прийом має місце в кіно, але цього разу осучаснення увійшло в суперечність із першоджерелом. Та й від першоджерела, крім місця дії, імен героїв, та ще того факту, що Михайло їде на Балкани, нічого не залишилось», – писала про цю картину кінокритик Лариса Брюховецька.

До 150-ї річниці з дня народження Івана Франка не встигли завершити роботу над мультсеріалом  «Лис Микита». Далися взнаки перебої з фінансуванням. Тож прем’єра відбулася лише через рік після святкування круглої дати – у 2007-му. Серіал складається з 26-и серій, кожна з яких триває 15 хвилин.

Також у 2007 році вийшов науково-пізнавальний просвітницький фільм «Іван Франко». Творчий колектив його авторів, сценаристом серед яких був Богдан Жолдак, був відзначений премією «Київ» ім. Івана Миколайчука.

Остання на сьогодні екранна версія твору письменника вийшла у 2010-у році. Це телеверсія вистави «Украдене щастя», яка й по сьогодні йде у київському театрі Франка.

Та незважаючи на те, що твори великого письменника багато разів ставали основою для фільмів – його творчість не можна назвати переосмисленою кінематографом.

Leave a Reply