Вихід: Пристрасті за Мойсеєм

У 2014 році відразу два великих голлівудських режисера випустили епічні кінополотна на біблійну тематику. У березні на українські екрани вийшов «Ной» Даррена Аронофскі. А 1 січня 2015-го у прокаті з’явиться «Вихід: Царі і боги» Рідлі Скотта. Обидві картини отримали посередні рейтинги і досить різкі відгуки критики. У свою чергу широкому глядачеві біблійна тематика припала до смаку. «Ной» зібрав у кінотеатрах втричі більше свого бюджету. День у день росте каса і у «Виходу…».
Нове творіння Скотта розповідає про те, з чого почався порятунок єврейського народу з єгипетського полону. Мойсей, зведений брат майбутнього фараона Рамзеса, відправляється на придушення повстання євреїв. Опинившись на місці, він бачить, що причина всіх бід у наміснику, який думає лише про власний достатток. Якщо комусь із рабів і вдається вижити у жорстоких умовах праці – він животіє в злиднях. Якщо ж сил у раба не вистачає – його добивають і спалюють на вогні прямо на кар’єрі. У цей момент Мойсей дізнається про давнє пророцтво, згідно з яким йому судилося врятувати іудеїв із рабства.
Незважаючи на те, що дві з половиною години екранного часу – дуже велика драматургічна лінза, розглянути в подробицях вона дозволяє лише одного головного героя. Всі інші персонажі грають не більш ніж допоміжну роль. Подібне спрощення сюжету, напевно, зроблено на догоду самому недосвідченому глядачеві. Останній може використовувати картину навіть для недільної проповіді.
Молитися під час фільму буде і досвідчений кіноман, просячи Всевишнього, щоб скоріше почалися титри. Адже затягнутий хронометраж «Виходу…» змушує милуватися декораціями і комп’ютерною графікою настільки детально, наче це перший в історії фільм, який відтворює атмосферу стародавнього Єгипту.
Судячи з цієї картини, фараони займалися, насамперед, своїм зовнішнім виглядом, а також будівництвом палаців і пам’ятників. А релігійні обряди і ритуали єгиптян показуються тут нудно і без емоцій. На обличчях туристів, що фотографуються на тлі пірамід, і то більше наснаги, ніж в екранної жриці, що возносить молитви богам.
Легке запаморочення додає перегляду нарочите 3D. У стрічках із настільки інтенсивними декораціями, стереоефект тільки заважає. Адже через нього не роздивишся деталі. Однак у випадку з цим фільмом він почасти пішов на користь. Ефект обсягу розмивається по краях екрану, тож стрічка перетворюється немов на міраж – ранковий серпанок посеред єгипетської пустелі.
Дотепно в образі Мойсея виглядає вчорашній Бетмен – Крістіан Бейл. Обидва ці персонажа подібні своїм зовнішнім виглядом і харизмою. Обидва рятують народ від тирана. Обидва красиво говорять і справно б’ються. Навіть сюжети з Бетменом і Мойсеєм розгортаються практично в синхронних ритмах: наснага – відчай – просвітлення. Прагнення Голлівуду зрівняти у масовій свідомості героїв Біблії і коміксів викликає подив.

До речі, Бейл повинен був зіграти головну роль і в «Ної» Аронофскі. Однак на той момент актор був зайнятий на зйомках в іншому фільмі. Тож його замінили на Рассела Кроу, який в свою чергу прославився після ролі у «Гладіаторі» того ж Рідлі Скотта.
Кар’єра цього режисера настільки ж неоднорідна, як і сам «Вихід». Окремі сцени перехоплюють дух. Але їх дуже мало, щоб після перегляду не було шкода витраченого часу. Старина Скотт все частіше став повторюватися. Його попередній епік «Прометей» (2012) розвиває, практично нічим не доповнюючи, задум його ж «Чужого» (1979). А його «Робін Гуд» (2010) і «Гладіатор» (2000) наскільки ж зовні не схожі, настільки внутрішньо – однакові.
«Вихід …» і «Ной» приречені на те, що їх перестануть переглядати, як тільки їх продюсери отримають увесь свій запланований прибуток. Адже саме тоді закінчиться їх рекламна кампанія. А нічого крім неї не змусить звернути увагу на ці стрічки. У творах, що підіймають біблійні мотиви, знаковими залишаються насамперед ті, що ламають канони. Андрій Рубльов перекреслив закони візантійського іконопису, а Тіціан оживив доти забальзамовані образи святих. У свою чергу, Скотт і Аронофскі не більше ніж реставрують глянцеві образи біблійних пророків, створені для вульгарного смаку широких мас ще в середині ХХ століття.
Один із небагатьох скритих смислів фільму, в які цікаво «пірнути» – винесений вже у саму назву. В епоху тиранії царі протистояли богам. Ролі останніх сьогодні, в епоху панування корпорацій, відводиться сильним світу цього. Рабам в стародавньому Єгипті залишалося сподіватися лише на невиразні пророцтва і на диво. А звичайним роботяга сьогодні – на волю олігархів. Про Бога вже не йдеться… Сьогоднішній світ хоч і відводить більше місця для людини, та разом із тим лишає мінімум простору для божественного.
«Вихід…» і «Ной» цікаві тим глядачам, хто не має уявлення про святість і духовний подвиг. Для кого галюцинації і просвітлення – синоніми. Хто не схиляється перед святими. А навпаки, чекає, що вони підлаштуються під нього – розваленого в кріслі кінотеатру. А судячи із зашкалюючих сборів – таких глядачів більшість.

Leave a Reply

Your email address will not be published.

one × 2 =