У молодості, коли Фелліні ще й не мріяв про кар’єру режисера, він малював карикатури і планував серйозно зайнятися живописом. Але навіть ставши визнаним майстром кінематографу – він продовжував черпати натхнення для нових кінострічок саме у малюванні.
«На початку роботи над кожним фільмом я проводжу більшу частину часу за письмовим столом і зайнятий виключно тим, що розсіяно малюю жіночі попки та груди. Це мій метод увійти до фільму, почати розшифровувати його за допомогою цих арабесок», – писав у своїй біографії Фелліні.
Практично кожна намальована ним жінка гіпертрофована-еротична. Ті, хто близько знав Фелліні, говорили про те, що режисер любив дівчат із пишними формами. Якось він навіть сказав, що мріє заснути на колінах своєї няні, яка відрізнялася помітними «округлостями». Таким чином маестро вкотре довів, що справжній італієць дотримується принципу «краси має бути багато».
Рідше він зображував чоловіків, фігурки яких зазвичай у кілька разів менші за жіночі і виглядають слабкими і худими поруч із фігуристими дівчатами. Також він малював хлопців із ефектною мускулатурою у позах давньоримських богів.
Головна ж відмінність кожного зображеного ним хлопця – гіпертрофована чоловіча гідність, промальована в деталях. На окремих карикатурах член зображений як змія, на інших – як боксерська груша, ще десь – як гойдалка для тіста.
Словом, твори Федеріко нагадують каракулі підлітка, який переживає період загостреної сексуальності. Але водночас дуже іронічно зображують побут Італії середини ХХ століття.
Ці карикатури режисер малював де не потрапивши: на розкадрівках до нового фільму, у книгах, які читав, на серветках ресторанів (які так і забував на столі), на клаптиках із чужими телефонами (так що тепер цифри номера просвічують крізь чиїсь геніталії) .
Найчастіше Фелліні використовував різнокольорові олівці, рідше – акварель чи фломастери. Нерідко він супроводжував зображення короткими написами, які були переповнені граматичними помилками.
Іноді Фелліні малював карикатуру на когось із компанії просто під час застілля. Однак особливість гумору маестро полягала в тому, що ці малюнки зовсім не ображали тих, хто впізнавав на них себе, а навпаки, змушували їх сміятися разом із рештою.
Сам режисер ставився до свого захоплення досить зневажливо, називаючи малюнки каракулями чи мазнею. Проте вже після смерті його друзі взялися за те, щоб систематизувати карикатури режисера і видали величезний альбом. Після цього їхня популярність зросла настільки, що вони об’їхали практично весь світ.
Його друг Тоніно Гуерра, з яким Федеріко написав сценарії для таких шедеврів, як “Амаркорд” (1973), “І корабель пливе” (1983) і т. д., створив анімацію “Довга подорож“, в якій “оживив” малюнки самого режисера.
Як зазначив італійський кінокритик Вінченцо Моніка: «Малюнки Фелліні, створені на перетині кіно, живопису та коміксів, містять у собі знаки поезії великого містика-мрійника, і досі залишаються їжею для всіх «живих душ», що плавають нашою планетою».