Олена Єршова: «Система держфінансування українського кіно – далека від ідеалу»

елена ершова

Розвиток кіноіндустрії у співпраці з іншими країнами відкриває для України великі можливості. Фільми, зняті нашої країною у копродукції, легше потрапляють на міжнародні фестивалі та виходять у прокат за кордоном. Олена Єршова – одна з небагатьох вітчизняних продюсерів, котрі активно налагоджують кінематографічну співпрацю з іншими країнами. У її активі фільм «Щастя моє», що потрапив в основний конкурс Каннського кінофестивалю. А також ліричні мелодрами «Люби мене» та «Побачення наосліп», лауреати Одеського кінофесту, що вийдуть у прокат навесні.

Ми розпитали Олену про перспективи розвитку копродукції в Україні та про її нові проекти, які обіцяють стати не менш гучними подіями у світі вітчизняного кіна.

 

Фільм «Побачення наосліп» знімався у копродукції з Україною, проте коли переглядаєш цю стрічку, то нічого українського у ньому не бачиш.

Копродукція не обов’язково має впливати на сюжет фільму. Просто частину його бюджету забезпечила українська сторона. Стрічка розглядалася на одному з пітчингів Держкіна. Її не підтримали саме через те, що історія, яка в ній розповідається, не має жодного відношення до України. Проте я знайшла тут приватного інвестора, який частково профінансував проект. Його інвестиція, до речі, вже повернулася.

Фестивальна доля «Побачення наосліп» вже завершується і наразі фільм виходитиме у прокат…

Картина вже здобула близько 15 нагород. Наразі вона виходить у російський та швейцарський прокат. Після цього фільм з’явиться у польських та болгарських кінотеатрах. Проте з європейським прокатом вітчизняним стрічкам важко. Якщо б Україна була учасником програм Creative Europe або Euro Image, то вітчизняні фільми могли б підтримуватися зарубіжними фондами. І це стосується усіх пострадянських країн. Купуючи фільми з нашої території, західні дистриб’ютори ризикують набагато більше, аніж у випадку з європейськими стрічками.

Розвивати українську кіноіндустрію, роблячи ставку саме на копродукцію – перспективніше, аніж знімати фільми суто коштом вітчизняних інвесторів та держбюджету?

Життя різноманітне і треба розвивати усі його можливі прояви. Не будь-який фільм можна зняти в копродукції. Наприклад, ви ніколи не знайдете німецького чи французького копродюсера на проект, який ідейно зосереджений суто на українських темах. Набагато легше зі стрічками, сюжет яких стосується кількох країн. Наприклад, україно-турецька історія розповідається у фільмі «Люби мене». Тому сам бог велів знімати його у копродукції цих двох країн.

Часом копродукція дає додаткові шанси на участь у престижних кінофестивалях. Якщо, наприклад, фільм знято у копродукції з Францією чи Німеччиною, то потрапити на Каннський чи Берлінський кінофестивалі набагато легше, аніж якщо це суто український фільм.

Українські продюсери нарікають на те, що система держфінансування в Україні далека від ідеалу…

Великі проблеми виникають коли державні гроші на кіно перераховуються з великими затримками. Це тягне за собою цілу низку негараздів.

Коли вийде на екрани фільм «Люби мене»?

Стрічка вже обійшла 30 фестивалів і зібрала з десяток призів. Вона була у прокаті в Туреччині. Вже є домовленість про те, що вона буде показуватися у Данії та США. Довгий час жоден вітчизняний дистриб’ютор чомусь не був зацікавлений у її прокаті.

Наразі ви працюєте над новим фільмом «Motherland» («Батьківщина»). Про що в ньому розповідатиметься?

Це турецько-грецька копродукція. Його зняла молода жінка-режисер, для якої «Motherland» став повнометражним дебютом. Фільм вже на етапі монтажу. Він присвячений відносинам консервативної матері та прогресивної доньки. Це стрічка з одного боку про розрив поколінь, а з іншого – про те, наскільки молоде покоління залежать від своїх батьків.

А чи є у планах українські фільми?

Зараз ми будемо подавати на пітчинг фільм «Вулкан» Романа Бондарчука. Для нього ця стрічка стане повнометражним ігровим дебютом. До роботи над «Вулканом» ми спробуємо долучити Німеччину, яка фігурує у його сценарії. До того ж там є персонаж німець. Цим проектом зацікавилися також французькі продюсери. Проте якщо фільм не підтримують у своїй країні – він не отримає фінансування за кордоном.

Роман вже зняв близько десяти короткометражних фільмів, один з яких брав участь у проекті «Мудаки. Арабески». Проте найбільш успішними є його саме документальні фільми…

Сюжет «Вулкану» розгортатиметься у місті Берислав (Херсонська обл.) Саме там він зараз знімає свою чергову документальну картину «Шерифи». Вона розповідає про двох чоловіків, один з яких розумний, а другий – сильний. Разом вони наводять лад у своєму селі. Через те, що міліції там не має – цих двох обрала громада, аби вони слідкували за порядком. Ця ситуація дуже показова для України, адже там де влади не має – люди самоорганізовуються.

Роботу над «Шерифами» повністю фінансує один престижний німецький телеканал. А українська сторона жодним чином її не підтримує…

Leave a Reply

Your email address will not be published.

twelve + 17 =