Організатори Одеського кінофестивалю мають намір створити Українську Кіноакадемію. Однією з її функцій буде вручення кінонагороди, на подобу національного «Оскара». Хто стане його лауреатами, ми дізнаємося вже 20 квітня. Ініціатори називають майбутню кінопремію «єдиною нагородою в сфері кіно, яка об’єктивно відзначить досягнення вітчизняних кінематографістів».
Чи не криється в цій заяві натяк на те, що всі існуючі кінонагороди України – необ’єктивні? Або недостатньо об’єктивні?
Адже, наприклад, нагороди кінофестивалю «Молодість» вручаються вже близько 50 років. А історія призів кінофестивалів Docudays UA і «Крок», а також кінопремій імені Олександра Довженка, Тараса Шевченка та Івана Миколайчука налічує більше 10 років. Тобто всі ці премії з багаторічною історією – виявляться необ’єктивними в порівнянні з майбутнім українським «Оскаром», який буде вручати новостворена Українська Кіноакадемія?
Виходить, що ініціатори Кіноакадемії натякають на необ’єктивність кінонагороди і самого Одеського кінофесту, організаторами якого вони є.
Звичайно, нерідко траплялося, що всі вищезгадані кінофестивалі і кінопремії відзначали українські фільми сумнівної якості. Нерідко в рішеннях журі цих кінофорумів і кінопремій відчувалася кон’юнктура і «кумівство».
Але ці мінуси ставали, скоріше винятками з правил, ніж закономірністю. І в більшості своїй премія ім. О. Довженка відходила в руки таких майстрів, як Кіра Муратова, Борислав Брондуков, Леонід Осика, Костянтин Степанков, Мирослав Слабошпицький.
На найбільших кінофестах України «Молодість», ОМКФ, Docudays UA і «Крок» відзначали фільми знакових для свого часу кінематографістів Єви Нейман, Валентина Васяновича, Степана Коваля, Євгена Сивоконя, Володимира Тихого…
Словом, залишається лише чекати уточнень від ініціаторів Кіноакадемії щодо формулювання «єдина нагорода в сфері кіно, яка об’єктивно відзначить досягнення вітчизняних кінематографістів».
У будь-якому випадку, якщо врахувати, скільки нагород (головних і другорядних) відходить українським фільмам на вищезазначених кінофорумах і кінопреміях, а також взяти до уваги нагороди кінофорумів у Львові, Славутичі, Трускавці, Вінниці, Рівному, Тернополі та інших містах України, то вийде, що нашим фільмам щорічно виписується більше сотні нагород. Але ж є ще нагороди «Золотий СУК», «Шлях до миру», призи Союзу кінематографістів тощо.
Та чи знайдеться в усій нашій країні стільки дійсно гідних фільмів, яким є сенс давати всі ці премії? Адже за 2016-й рік у наш прокат вийшло близько 30 фільмів. Якщо відняти з цього числа відверто провальне і слабке кіно, яке не може претендувати на адекватні кінопремії, то залишиться близько п’яти справді вартісних фільмів. До цієї п’ятірки варто додати всі ті картини, які не виходили в прокат, обмежуючись спецпоказами і участю у фестивалях. Але в підсумку вийде близько десяти стрічок, за які не соромно. І всі вони, як правило, обов’язково зазначаються на наших кінофорумах або удостоюються інших кінопремій.
Головне, щоб наші кінематографісти не стали схожі на генералів КНДР, яким не вистачає місця на формі для всіх їх медалей. Ці нагороди їм вручаються за участь в неіснуючій війні. Так само, як і українські кінонагороди щедро виписуються нашим фільмам за подвиги в кіноіндустрії, яка по суті ще не оформилася. Для багатьох глядачів українського кіно взагалі не існує. Адже, наприклад, річні збори наших кінокартин складають всього 2-3% від сумарного бокс-офісу в вітчизняних кінотеатрах.
