У 2018 року обіцяють вийти як мінімум чотири нових фільми з видатним українським актором Олексієм Горбуновим. Наймасштабнішим із них стане «Дике поле» Ярослава Лодигіна, зняте за знаменитим романом Сергія Жадана «Ворошиловград».
Окрім того завершується робота над стрічкою про авіаторів «Небо» Олексія Пантелєєва і короткометражною картиною «Травень» Віктора Придувалова, в якій буде «багато романтики і Києва», як відзначають творці. В останньому Горбунов не тільки виконує одну з головних ролей, але й виступає одним із продюсерів і співавтором сценарію. Також актор зіграв у новій роботі Олександра Шапіро.
В українських фільмах останніх років Горбунов виглядає, як колекційний мустанг в городному ралі запорожців і москвичів. Він їздить по нашій тихій провінції, вишукуючи можливість розігнатися на повну – на всю шкалу свого потужного потенці алу. Проте жодна наша арт-автострада не дозволяє набрати високу швидкість, адже розходиться на безліч лукавих вигинів-обставин. Словом, замість того, щоби набирати висоту і швидкість – доводиться виляти.
За останні п’ять років вийшло шість повнометражних фільмів за участю Горбунова: «Істальгія» (2013), «Хайтарма» (2013), «Мьобіус» (2013), «Трубач» (2014 року), «Мислителі» (2017) і «Правило бою» (2017).
«Те, що я тут пережив із кіно, я навіть не знаю, як транслювати…» – різко коментує цей малоприємний досвід сам актор, маючи на увазі і серіали, в яких активно знімався в останні роки. Зокрема, він з’являвся в багатосерійних стрічках «Одинак» і «Гвардія».
Те, що настільки сильному актору доводиться грати в халтурі – всесвітня несправедливість. Та з іншого боку це характеризує його, як істинного художника, який сміливо береться навіть за безнадійні кінопроекти і грає в них з такою ж віддачею, як і в фільмах великих майстрів, у яких часто знімався раніше.
Наприклад, вищезгаданий серіал «Одинак» виглядає банальним телефільмом про чесного і принципового міліціонера. Однак коли за головну роль взявся Горбунов – фільм одразу ж став чимось більшим. Про що, зокрема, свідчать високі рейтинги його показу по ТВ.
«Мені за державу прикро», – повторює актор лозунгову фразу з фільму з напором гарматного залпу. І це той рідкісний випадок, коли банальна цитата з радянської класики звучить з прицільною чесністю.
Коли ми зустрілися з Олексієм Горбуновим у столичним Будинку кіно, він паралельно залагоджував деталі свого майбутнього спектаклю «Чорна скринька», обговорював нюанси майбутніх на той момент зйомок «Травня» і в перервах між перекурами давав коротке інтерв’ю про інші проекти, часто зриваючись на істеричний тон.
Бути художником в Україні – це коли не просто доводиться грати на всіх інструментах в оркестрі. Потрібно ще й вміти продавати квитки на свої виступи. Старий анекдот про те, що «написати картину – ремесло, а от продати – справжнє мистецтво», на жаль, лишається актуальним.
Тож коли з усіх боків доносяться оптимістичні новини про черговий рекорд в українському кіно, про підвищення держфінансування кіновиробництва і про те, що ось уже зовсім скоро «ми наздоженемо і переженемо» інші країни за кількістю вітчизняних фільмів – я не вчитуюсь в ці звістки, а дивлюся на те, де зараз Олексій Горбунов і подібні до нього висококласні майстри. Адже тільки якщо почнуть з’являтися фільми, які сповна розкриють потенціал таких акторів – можна буде сказати, що у нас відбулося кіно дійсно високого рівня.
«У 2014 році з’явилося «Плем’я» Слабошпицького, «Поводир» Саніна, а після цього хоч один сильний фільм вийшов? З’явилося з тих пір кіно, яке б чітко розповіло про наших людей? Фільм, за який не було б соромно, і який міг би представити Україну на престижних кінофестивалях? Подивися, скільки ганебних фільмів замість цього у нас назнімали!» – обурювався Горбунов минулої весни, закочуючи рукави для роботи над своїм коротким метром «Травень».
Гроші на цей фільм збиралися незвичайним чином. Пустивши клич серед друзів і знайомих, а також в соціальних мережах, по троху накопичилася сума, якої ледь вистачило на створення стрічки.
«Всі зараз шукають бюджети на свої фільми, а насправді головна проблема не в грошах. Можна знайти і величезний бюджет, але при цьому зняти жахливий фільм. Набагато важливіше знайти висококласного продюсера і сценариста. Це – дві головні «ахіллесові п’яти» українського кіно. Все інше у нас є: актори, оператори, художники…» – пояснює артист, і кожна його фраза звучить, як постріл лави з вулкана, що прокидається.
У фільмографії Горбунова – кілька десятків російських фільмів. Він знімався в фестивальних і прокатних хітах Микити Михалкова, Валерія Тодоровського, Олексія Учителя і Олександра Велединського. Пропозиції знятися в нових російських фільмах він отримує подосі. «Але я не знімаюся. Йде війна. Яка на**й Росія!?» – рубає актор.
Позиція цього артиста виглядає багато в чому парадоксально. Він з величезним трудом шукає фінансування на кіно у приватних інвесторів. Проте відмовляється брати участь у пітчингах Держкіно, де отримати фінансову підтримку легше. Він жорстко критикує серіали, в яких знімається, але при цьому продовжує погоджуватися на участь у таких проектах. Розносить в пух і прах сучасне українське кіно, але при цьому лягає кістьми, щоб зняти вітчизняний фільм. Категорично відмовляється зніматися в російському кіно, але при цьому захищає українських артистів, які в останні роки виступають у Росії.
Ці протиріччя – зайве підтвердження публічної чесності Олексія Горбунова. Він не вилизує свій публічний образ, запудрюючи всі тріщинки свого автопортрету товстим шаром красивих казок. Він підносить себе в публічному просторі природно, не прикрашаючи і не боячись здатися складним, різким і неоднозначним.
Українське кіно в останні роки активно почало створювати сучасну міфологію нашої країни. З кожним новим фільмом все виразніше звучить питання: «Який він – сучасний український герой?» Відповідаючи на нього, часто згадують про фільми «Кіборги» Сеітаблаєва, «Червоний» Буадзе, «DZIDZIO «Контрабас» Борщівського, «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Іллєнко…
Однак своїми ролями Горбунов переконує, що не менш чітку відповідь на це питання можна знайти і в пересічному серіалі – «Одинак». І справа не в тому, що саме цей багатосерійний фільм чимось особливий (насправді в окремих його фрагментах просто зашкалює халтура). А в тому, що працюючи навіть із настільки посереднім матеріалом, можна не втрачати обличчя і демонструвати високу майстерність.
Тож коли мова заходить про те, який він – сучасний український герой, то варто просто включати останні фільми з Олексієм Горбуновим. Актором, який не просто майстерно показує це на екрані. Але і прекрасно демонструє це в житті. Залишаючись великим майстром у царстві халтури.