Нещодавно завершилися зйомки дебютного повнометражного фільму Ярослава Лодигіна «Ворошиловград», в основу якого покладено однойменний роман Сергія Жадана. На екрани фільм вийде наступної осені. В ексклюзивному інтерв’ю Cut Insight Лодигін розповів про десятку фільмів, на які спирається його стиль, смак, світогляд.
«Великий Лебовські» (1998) Джоел і Ітан Коени
Цей фільм для мене – приклад еталонного гумору і великої ансамблевої гри. З першої і до останньої хвилини в цій комедії відбувається конфлікт. Багато-багато людей хочуть, щоб головний герой Чувак що-небудь робив, відчував і чогось прагнув. А йому абсолютно все похуй. І оточуючі не можуть зрозуміти його природу.
Виконавець головної ролі Джефф Бріджес розповідав, що люди в буддистських колах вважають Чувака – дзен-майстром, який говорить коанами. Я не впевнений, що брати Коени відпочатку планували зробити цього героя настільки смішним. Це, напевно, вийшло в процесі створення картини.
«Старим тут не місце» (2007) Джоел і Ітан Коени
Ця стрічка стала для мене приголомшливим прикладом адаптації літературного твору. Дуже тонка робота. Я переглядав цей фільм багато разів, потім прочитав сценарій, а після – і саму книгу Кормака Маккарті, яка була покладена в основу. Сценарій писали самі брати Коени і десь до 140-ї сторінки вони не внесли жодних змін у те, що було в книзі. Тільки в кінці вони почали трохи звужувати фокус. Також я дуже люблю фільми цих режисерів «Фарго» і «О, де ж ти, брате?».
«Проста історія» (1999) Девід Лінч
Оригінальна назва цієї картини звучить, як «Пряма історія». І це дуже точно передає те, що ми бачимо в кадрі, де людина цілеспрямовано і прямолінійно рухається до своєї мети. Він проробляє величезний шлях на газонокосарці. При цьому сам він не може зробити й кількох кроків без допомоги палиць.
Вражає те, як розказано цей сюжет. А також те, наскільки іронічно в цій стрічці Лінч ставиться до самого себе. Коли дивишся цю картину, то постійно чекаєш, що побачиш якогось привида, відрізане вухо в траві або ще що-небудь у його стилі. Проте нічого з цього не відбувається. І до такої реалістичної мови Лінч більше не повертався в наступних своїх стрічках. Грандіозна робота. Я плакав, коли дивився цей фільм.
Також дуже ціную лінчевську «Людину-слона». Найбільша його заслуга в тому, що він поставив у центр фільму героя з каліцтвами. Дуже дивного персонажа. Цим самим режисер розширив правила оповіді. Також дуже люблю «Твін Пікс». Але найзначнішою роботою Лінча для мене є саме «Проста історія».
«Кримінальне чтиво» (1994) Квентін Тарантіно
Фільми Тарантіно я люблю за сміливість. За те, що довжелезні діалоги в його стрічках сприймаються на одному диханні. За увагу до зовсім кінематографічних, на перший погляд, деталей (наприклад, скільки коштує Coca-Cola або гамбургер…) Це те, на що зазвичай у фільмах не вистачає часу. Напевно, всім своїм глядачам ця стрічка трохи розсунула свідомість.
Всі фільми Вуді Аллена
Його фільми потрібно дивитися в оригіналі. По-перше, без голосу самого Аллена його жарти сприймаються зовсім по-іншому. По-друге, дуже важливі інтонації, а також неперекладні фрази і слова. Взагалі будь-яке кіно краще дивитися в оригіналі. Протягом багатьох років цей режисер у всіх своїх фільмах розповідає про одне й те ж. Мені подобається його гумор і те, як він копається в людях. Цей його специфічний фрейдизм.
Кажуть, мовляв, у Аллена нерівна творчість, і після дуже успішного фільму він може випустити посереднє кіно. Та хочу зауважити, що цей режисер щорічно випускає по фільму протягом уже років п’ятдесяти. Просто задумайтеся, наскільки важко працювати в такому ритмі. При цьому у нього немає такого кіно, яке викликає відчуття сорому за те, що ти це дивишся.
«Осінній марафон» (1979) Георгій Данелія
Тут є приголомшливий гумор. Але якщо дивитися такі фільми з точки зору американського кіно, то їх складно назвати комедіями, тому що в них немає гегів. Зате в них присутня дуже тонкий контраст з драмою. Також для мене дуже важливий ще й інший фільм Данелії – «Міміно». У картинах цього режисера глядачеві потрібно пошукати жарт. При цьому вона закладена буквально в кожній сцені.
Великі американські серіали
Не можу виділити якийсь один серіал з усієї цієї безлічі класних багатосерійний фільмів, що були зняті в США за останні десятиліття. По-перше, я маю на увазі «Друзів», тому що цей серіал завжди вчасний. Він заряджений якимось неймовірним позитивом і дуже універсальний, за рахунок чого він зрозумілий у багатьох країнах. По-друге, це «Клан Сопрано», «Доктор Хаус» і «Секс і Каліфорнія», яка буквально з першої пілотної серії зробила якийсь божевільний розрив табу на ТБ.
Вершиною я вважаю «Божевільних». Вважаю, що таку історію міг написати Лев Толстой. Уяви собі ХIХ століття і товстий фоліант у шкіряній палітурці, який ти відкриваєш, сидячи перед каміном. І на його обкладинці написано «Mad Men». Цей серіал треба задавати в школі у форматі позакласного читання. А найкраще, що я дивився з анімаційних серіалів останніх років – «Кінь БоДжек», від якого хочеться і плакати, і сміятися.
Цей неймовірний підйом американських серіалів відбувся після того, як сценаристи почали активно переходити з індустрії повнометражних фільмів – на телебачення. У більш тривалих багатосерійних сюжетах у них з’явилося більше можливостей.
Обидва фільми «Ейс Вентура» (1993 і 1995)
Те, що Джим Керрі витворяє в цих фільмах, а також у «Масці» – справжнє мистецтво. Зіграти це – просто неймовірна робота. Це дуже сміливо. Уяви собі, що в той момент, коли він витворяє все це зі своїм обличчям і жестами – перед ним (за камерою) стоїть 150 осіб знімальної групи.
Також вважаю великим акторським досягненням його роль у «Людині на Місяці». А ось його роботи у фільмах «Шоу Трумана» або «Вічне сяйво чистого розуму» – не так сильно вражають. Адже виконувати комедійну роль набагато важче, ніж драматичну.
«Чоловіче – жіноче» (1966) Жан-Люк Годар
Серед іншого, цей фільм довів, що можна хвилин п’ятнадцять дивитися на потилицю людини, яка мовчить і слухає співрозмовника. Годар прекрасно передає знаки свого часу. Він приділяє багато уваги деталям, на які найчастіше в кіно не вистачає часу.
Ця картина дає відчуття маленьких моментів, які в повсякденному житті здаються прохідними. Зазвичай творці фільмів намагаються стиснути час і сконцентрувати події, відкинувши все зайве. А Годар якимось дивним чином концентрує увагу на подіях, які, на перший погляд, взагалі не мають значення. Але придивившись до них, розумієш, що ці нібито випадкові епізоди – насправді наповнені дуже важливим змістом.
Також справжньою подією став перегляд «На останньому диханні». Жан-Поль Бельмондо для мене – один із головних акторів життя. Бабуся мені говорила, що треба жити так, ніби ти знімаєшся в одному фільмі з Бельмондо.
Порно, яке я подивився за все своє життя
Порно – це найпопулярніше кіно, яке збирає найбільший бокс-офіс. Окрім того такі фільми, мені здається, не можуть не впливати на справжніх кінематографістів. Та й взагалі на будь-яку людину. Вчені до цих пір не можуть визначитися, позитивно впливає на нас порнографія, чи негативно.
До того ж саме порноіндустрія прискорює розвиток технологій. Саме коли порнофільми почали поширювати на дисках, а не на касетах – остаточно пішла в минуле епоха VHS. Подібним каталізатором порно стало і в розвитку відео 360 градусів, а також у віртуальній реальності.
Найчастіше люди дивляться порно, щоби побачити те, що вони хотіли б зробити, проте з різних причин їм це не вдавалося. У багатьох фільмах є любовні сцени, які ми пам’ятаємо і які впливають на нас. Саме порнографія розширює можливості сексуальних сцен у кіно.