Проекти «Мудаки. Арабески» і «Вавилон’13» у сучасному кінематографі України – без перебільшення, знакові. Вони породили десятки ігрових і сотні документальних короткометражок. Саме ці стрічки в свою чергу надихнули багатьох молодих авторів взяти в руки камери і зняти власне кіно, незважаючи на відсутність умов для повноцінного кінопроцесу. Та починався увесь цей масштабний процес з ініціативи режисера Володимира Тихого, який зібрав однодумців і почав знімати фільми на актуальні теми. У зв’язку з цим ми вирішили докопатися до першопричин цієї глобальної тенденції і розпитали Володимира про фільми, що свого часу надихали його самого.
«Пірати ХХ сторіччя» (1979) Борис Дуров
Років у 10 цей пригодницький фільм мене дуже вразив. Поряд із типово радянськими стрічками, наприклад, про дуболомних піонерів, «Пірати…» виділялися своєю свободою. На той час це був прорив. До того ж там яскраво зіграв Талгат Нігматулін, що вважався таким собі радянським Брюсом Лі.
«Вогні великого міста» (1931) Чарлі Чаплін
Протагоніст цієї стрічки йшов у розріз із традиційною героїкою радянських часів. В Союзі кіногерої були шаблонно-сильними, красивими і їм завжди сприяла вдача. І на цьому тлі образ Чапліна був ближчим до життя і цим підкупав. Образ бродяги в його виконанні грав на силі невдахи. До того ж ця картина дуже виразно показує місто.
Цей фільм я подивився на польському телебаченні, адже в СРСР показували лише короткі гумористичні стрічки Чапліна, які він робив на початку своєї кар’єри. Для підлітка «Вогні великого міста» були, перш за все, дуже смішним фільмом.
«Шлях дракона» (1972) Брюс Лі
Років у 14 мене ця стрічка надзвичайно вразила. Брюс Лі в ній виступив і режисером, і сценаристом, і виконавцем головної ролі, і, навіть, співавтором саундтреку. Тож це є у великій мірі прикладом авторського кіна. Лі йшов шляхом візуалізації певних образів, які справляють дуже потужне враження під час перегляду.
«Марафонці заходять на почесне коло» (1982) Слободан Шиян
Ця картина була для мене немов якимось яскравим сном, що залишився надовго. Це чорна комедія, що має дуже серйозний соціальний посил. Її сюжет розгортається напередодні Другої Світової Війни на тлі захаращеного містечка. Головні герої ведуть бізнес, який полягає в тому, що вони продають труни, а невдовзі після похорон викопують їх і продають знову. В цій стрічці дуже висококласний гумор. Колись я навіть написав власний сценарій під враженнями від «Марафонців…».
«Бал пожежників» (1967) Мілош Форман
Дуже тонкий фільм, що вражає своєю сміливістю і відчуттям свободи. Напевне, це одна з тих стрічок, що ніколи не постарішають.
«Грачі» (1982) Костянтин Єршов
Кримінальна драма, знята на київській кіностудії Довженка, що зроблена не гірше за голлівудські стрічки цього ж жанру 70-х років. Ця картина виділялася своєю реалістичністю, що було чимось просто аномальним у радянському кіні. Якщо б сьогодні у нас знімали кримінальні фільми такого рівня – це було б дуже круто.
«Тіні забутих предків» (1964) Сергій Параджанов
Цю стрічку я подивився у 80-х на польському телебаченні. В Союзі її на той момент побачити було неможливо, адже Параджанов саме перебував за гратами. Поляки тоді показували цю стрічку без дубляжу і навіть без субтитрів, щоби не нашкодити візуальним образам фільму і його поетиці. Картина вразила мене модерновою кіномовою і нереально сміливими кольорами. Художній світ у ній здавався реалістичнішим за те життя, в якому ти знаходився. Дуже емоційно-насичене кіно.
«Кримінальне чтиво» (1994) Квентін Тарантіно
Стрічка підкупила своєю свободою і протестом проти зацементованих кіно-кліше. Також фільм став своєрідним маніфестом для тогочасних сценаристів, що по всьому світі почали відчайдушно експерементувати з мозаїчністю та еклектичністю кіно-оповіді.
«4 місяці, 3 тижні і 2 дні» (2007) Кристі ан Мунджіу
З цієї картини розпочалося офіційне визнання Нової румунської хвилі. Її темпоритм і сюжет вивірений настільки класно, що тут навіть обговорювати нема чого. Та разом із тим ця стрічка стала маніфестом нового виду виробництва кіна. Тобто вона довела, що зробити великий фільм на високому рівні можна мінімальними засобами.
Так, наприклад, свого часу з’явилися The Beatles і за їх прикладом згодом виникло багато гаражних груп, які власне й почали диктувати тенденції у музиці на багато десятиліть потому. Так от «4 місяці…» і був у певній мірі таким The Beatles.
«Дядечко Бунмі, що пам’ятає свої минулі життя» (2010) Апічатпон Вірасетакул
Переглядаючи це кіно, опиняєшся немов у якійсь іншій реальності, що на перший погляд є б анальною повсякденністю. Та разом із тим у ній присутня магічність казки, яку відчуваєш, немов як у дитинстві. Тобто ця стрічка змушує навіть дорослого сучасного глядача, якого в принципі не так легко чимось вразити, відчути себе дитиною. Це унікальне кіно, і моє найпотужніше кінематографічне враження останніх років.
Нещодавно ми публікували добірку 10 стрічок, що вплинули на творчість Стівена Спілберга.